Коли б я мала розповісти про своє навчання в магістратурі факультету психології Волинського національного університету імені Лесі Українки, то насамперед згадала б не розклади занять і не назви освітніх компонентів, але людей, атмосферу та відчуття, що я на своєму місці. Магістратура на факультеті психології стала для мене не просто етапом навчання, а важливою частиною життєвого та професійного шляху – досвідом живого, наповненого сенсом спілкування.
Навчання на кафедрі педагогічної та вікової психології відчувалося дуже теплим і підтримувальним. Тут психологію не зводили до сухої теорії – її проживали разом зі здобувачами освіти. Було багато діалогу, рефлексії, підтримки й відчуття, що твоя думка важлива та її чують. На заняттях було відчуття, що ти не просто слухаєш матеріал, а перебуваєш у просторі спільного пошуку та зростання.
Для мене цей період був водночас і дуже ресурсним, і непростим. Найбільшим викликом у цій історії стало поєднання навчання із професійною діяльністю. Це, звісно, був мій особистий, суб’єктивний досвід – моменти втоми, сумнівів, пошуку балансу між роботою та навчанням. Але саме тут особливо відчувалася підтримка викладачів: розуміння, гнучкість, щира зацікавленість і людське ставлення. Завдяки цьому я не випадала з процесу, встигала виконувати завдання й могла рухатися далі без відчуття виснаження. Ця підтримка була для мене справжньою опорою.

Важливою частиною магістратури стала практика, яку ми проходили тричі, із різним спрямуванням і завданнями. Саме вона дала можливість поступово входити в професію, пробувати, аналізувати, звісно, інколи сумніватись, але зростати. І саме це стало найціннішим досвідом для мене, адже я мала можливість упродовж цілого року працювати безпосередньо зі студентами: проводила для них заняття з психології, була поруч у період адаптації до нового етапу життя (адже це були першокурсники), а також реалізувала власне дослідження в межах магістерської роботи.
Це, без перебільшення, – найкрутіша частина магістерської роботи: можливість не просто писати дослідження, а бачити живі результати, зокрема зміни у психостанах студентів, їхню включеність, зростання усвідомленості, відгуки на тренінги й психологічну роботу. Це для мене момент, коли психологія перестає бути лише навчанням, але й стає реальною силою впливу та підтримки. Це дуже важливе підтвердження того, що обраний професійний шлях має глибокий сенс.
Великою опорою під час написання магістерської роботи був мій науковий керівник – доцент Михайло Коць. Його професійність, уважність і вміння поєднувати чіткість із підтримкою допомагали не губитися в процесі, структурувати думки й рухатися вперед навіть у складні моменти. Поруч із таким керівником з’являється впевненість у власних силах і в тому, що твоя робота має цінність.
Важливу роль у моєму екзистенційно-фаховому досвіді відіграв і завідувач кафедри педагогічної та вікової психології – професор Ярослав Гошовський. Його постійна присутність у процесах, відкритість до ідей і щира зацікавленість у тому, як ми навчаємося та розвиваємося, створювали відчуття турботи й комфорту. Це був простір, де хотілось бути креативною, пізнавати нове і не боятися помилок.
Окремо хочеться згадати нашого куратора – доцента Оксану Іванашко. Її підтримка була дуже відчутною впродовж усього навчання – у дрібницях, у складних моментах, у звичайній людській присутності поруч. Це та увага, яка створює відчуття стабільності та спокою.

І, напевно, неможливо говорити про навчання, не згадуючи нашу групу. Якраз із цими людьми навчання перестало бути просто навчанням. Спільні розмови, підтримка, гумор і переживання – усе це стало важливою частиною досвіду. Ми були різними, але йшли цей шлях разом, і саме це зробило його таким цінним.
Озираючись у таке недалеке академічне минуле, з теплом думаю про навчання в магістратурі як про простір, у якому я зростала як фахівець і як людина. Магістратура з психології дала мені не лише знання та навички, а й досвід живої взаємодії, віру в силу психології та розуміння того, наскільки важливі підтримка, присутність і можливість бачити реальний вплив своєї роботи. Такий відтинок інтелектуальної професіогенези залишиться надзвичайно цінним у легенді мого життєвого шляху.
Анна ДОЛГАЯ,
магістр факультету психології