Для кожного філолога, принаймні нашого Університету, Болгарія завжди викликатиме виразний і стійкий асоціативний ряд. І найпосутнішими в ньому будуть, безперечно, персоналії Михайла Драгоманова і Лесі Українки. Як відомо, Михайло Драгоманов був запрошений на посаду професора Вищої школи в Софії 1889 року й працював там до самої смерті 1895-го (навіть останнього дня він читав лекцію студентам історико-філологічного факультету).
Леся Українка приїхала в гості до Драгоманових у червні 1894-го й прожила там понад рік. Повернулася в Україну лише в серпні 1895-го вже після смерті дядька. Лесин біль й емоційний стан від втрати того, хто був не просто рідним їй «по крові», а одним із її учителів, чи не найвиразніше відтворює відомий листовний вислів-одкровення «А половина серця й душі зосталась за Дунаєм. (вирізнення моє. – С. Б.)...» (до Павлика М. І., Колодяжне, 21.VІІІ (2.ІХ).1895). Про статус УЧИТЕЛЯ в особі дядька, Михайла Драгоманова, Лариса Косач напише трохи згодом у листі до Ольги Кобилянської, стверджуючи, що крім самоосвіти, на її освітнє виростання виразно вплинули лише дві особистості: «…коректів був в особі моєї матері та в листах дядька Драгоманова, якого вважаю своїм учителем, бо дуже багато завдячую йому в моїх поглядах на науку, релігію, громадське життя і т. и. Колиб він був жив довше, то може б з мене вийшло що ліпше, ніж є тепер, а так – буде що буде!» (до Кобилянської О. Ю., Берлін, 17–18 (29–30).V.1899).
Власне ці чинники й стали спонукою онлайнової зустрічі-презентації 10 листопада студентів і викладачів факультету філології та журналістики з Антоніною ЯКІМОВОЮ, дослідницею архівної спадщини родини Драгоманових-Шишманових. А ще – вона ініціаторка й організаторка «Драгоманівських студій» у Софійському університеті, одна з учасниць відеофільму «Михайло Драгоманов у Болгарії».
Результат багатолітньої роботи пані Антоніни в архівах – кілька десятків праць. Одна з останніх – монографія «Болгарський перiод життя професора Михайла Драгоманова». На зустрічі авторка закцентувала основну увагу на ролі Михайла Драгоманова у становленні першого болгарського університету, в створенні наукового журналу «Сборник за народни умотворения, наука и книжнина», його впливу на розвиток болгарської науки кінця ХІХ ст. і внеску в становлення україністичних досліджень у Софійському університеті імені Климента Охридського.
Пані Антоніна розповіла також про основні архівні матеріали Драгоманова та його родини, які зберігаються в наукових й освітніх установах Болгарії.
Зацікавлення присутніх викликала інформація про пошук окремих документів, вшанування пам’яті Михайла Драгоманова й Лесі Українки в сучасній Болгарії, а також цікаві невідомі епізоди з життя Драгоманових-Шишманових і фрагменти їхньої епістолярної та щоденникової спадщини. Особливо зворушливими були, зокрема, перекладені пані Антоніною з французької рядки одного з листів доньки Драгоманова, Лідії, до чоловіка, Івана Шишманова, котрий 1926 року вивчав у Рильському монастирі старовинні рукописи: «Я хотiла б знати, чи ти знаходиш час в Монастирi для прогулянок в лiсi, чи ти навiдуєшся тiльки до старих книжок і рукописiв, якi пахнуть погано, але якi для тебе пахнуть “наукою” – улюбленим парфумом старих професорiв». Помріємо, що колись зможемо побачити ці листи надрукованими повністю в українському перекладі. І не тільки ці з епістолярної спадщини родини.
Зустріч із пані Антоніною Якімовою важлива ще й тому, що невід’ємним елементом фахової підготовки сучасних філологів є «Джерелознавча практика». А тому ця зустріч окреслила водночас і перспективи наукових досліджень наших студентів на основі архівних матеріалів. І не лише в Україні. Сподіваємося, що в майбутньому для них буде така нагода попрацювати і в архівах Болгарії, які мають величезну джерельну базу, зокрема рукописну спадщину Драгоманових-Шишманових.
Світлана БОГДАН,
професор, завідувач кафедри
історії та культури української мови
