Сказати, що Лариса Олексіївна Івшина – знана в Україні людина, означає майже нічого не сказати про цю невтомну громадсько-культурну діячку, заслуженого журналіста України, члена наглядових рад чотирьох вишів: Національного університету «Острозька академія», Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, Львівського національного університету імені І. Франка та Національного університету «Львівська політехніка», головного редактора часопису «День». Пані Лариса – автор ідеї та редактор видань бібліотеки «Дня» (зокрема серій «Україна Incognita», «Підривна література», «Бронебійна публіцистика»), проекту «Літня школа журналістики» (яка існує вже 13 літ) та Міжнародного фотоконкурсу газети «День», який 17 років поспіль відзначає кращих фотографів країни. Нині Лариса Олексіївна – ще й почесний професор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.
7 квітня на урочистому засіданні вченої ради СНУ імені Лесі Українки відбулася інавгураційна церемонія вручення Ларисі Івшиній цього авторитетного титулу за вагомий внесок у становлення й розвиток Лесиного вишу. В урочистостях узяли участь сенат університету (ректор, проректори, декани факультетів та інститутів), викладачі й студентство вишу. Ректор університету, професор Ігор Коцан у своєму вступному слові наголосив на значимості титулу почесного професора та великих заслугах Лариси Івшиної перед Лесиним вишем. До нагородження Ларису Олексіївну представила проректор з науково-педагогічної роботи, євроінтеграції та роботи зі студентами, доцент Анна Левчук, котра розповіла про життєвий шлях цієї неординарної людини, її журналістську та громадську діяльність (промова Анни Леонардівни ілюструвалася численними слайдами). Опісля Ігор Ярославович вручив пані Ларисі диплом почесного професора.
Після завершення офіційної частини Лариса Івшина подякувала керівництву вишу за високу відзнаку й виголосила інавгураційну промову на тему «“День” – історія якісної альтернативи».
Лариса Олексіївна зробила детальний екскурс в історію очолюваної нею газети, уважно простеживши етапи її становлення. «У 1997 році, – мовила пані Лариса, – ми себе одразу чітко позиціонували як газета громадянського суспільства, яке було, треба сказати відверто, тоді ще в зародковому стані. Адже проблема не лише у верхах, а й у неготовності низів, у неготовності політичних еліт». Україна в початковій фазі незалежності сприймалася журналістами «Дня» (і передовсім голосним редактором), як «фантом, усередині якого вирують процеси перерозподілу радянського майна, де говоряться якісь декоративно-ритуальні речі, які не мають за собою жодного важеля, котрий запускав би ці продуктивні сили». Тож до 1999 року часопис боровся за те, щоб скоротити Україні шлях до Європи. «День» тих часів був, за словами доповідачки, газетою для країни, якої ще не було. Це був перший етап в історії видання. Другим етапом стала і триває безнастанна робота із суспільством, створення політичної нації. «День» послідовно здійснює кроки у плані протистояння войовничій темряві, в плані широкої просвітницької діяльності, виховання історичної пам’яті, яка починається навіть із вивчення власного родоводу. Лариса Олексіївна впевнена, що за ці роки зроблено – зусиллями друзів газети, партнерів, меценатів, усіх, хто підтримував «День» увесь цей час, – «платинову інвестицію» в майбутнє і в українське суспільство. Третім етапом боротьби пані редактор вважає зміну національного характеру, ідентичність і модернізація є національною ідеєю газети. По суті, це вибір – бути чи не бути, змінитися чи розчинитися.
Аналізуючи події сучасності (зокрема зовсім недавній референдум у Нідерландах, який було названо «подарунком Путіну»), доповідачка підкреслила складність внутрішньої та міжнародної ситуації, у якій опинилася Україна, й висловила думку, що війна нині йде не стільки за території, скільки за наше місце в історії.
У доповіді неодноразово згадувалося знакове для українців ім’я великої національної поетеси Ліни Костенко (її пані Лариса назвала «генієм в умовах розблокованої антикультури» й порівняла з «вцілілою частиною “української фрески”, орієнтуючись на яку, ми – з великими зусиллями – могли б відтворити культурний та духовний образ нашого народу»). Було, зокрема, згадано про те, що цього року виповнюється 25 років відтоді, як Ліна Василівна виступила у Лесиному виші з історичною доповіддю «Геній в умовах заблокованої культури», у якій визначила багато проблем, що й нині залишаються актуальними для держави та суспільства. Лариса Олексіївна запропонувала провести в університеті слухання з нагоди цієї дати.
Після закінчення інавгураційної промови вчений секретар, доцент Лариса Семенюк прочитала привітання новому почесному професору, які надіслали президент Академії педагогічних наук України, академік НАН і НАПН України, доктор Нonoris causa СНУ імені Лесі Українки Василь Кремень, директор Інституту літератури НАН України, академік НАН України, доктор Нonoris causa Микола Жулинський та почесний професор Лесиного вишу Манфред Мьоллер (Німеччина).
«Історія – не підручник. Вона всюди», – переконана Лариса Івшина, і з цими словами важко не погодитися. Є над чим думати, й не просто думати, а творити історію власного народу, власної держави.
Максим КИРИЛЕНКО
Фото Олександра ДУРМАНЕНКА
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело