2025 року Волинський національний університет імені Лесі Українки відзначає своє 85-річчя. Історія Університету – це, в першу чергу, історії людей, які формували та розвивали наш заклад освіти. Саме завдяки їм ВНУ імені Лесі Українки сьогодні – це провідний осередок освіти і науки України, і, звісно ж, Волині.
Однією з визначних постатей Університету є Віктор Львович Пенько – доцент кафедри теорії та історії держави і права та порівняльного права, доктор політичних наук, перший декан юридичного факультету. Під його керівництвом закладалася основа юридичної освіти в регіоні, була сформована школа майбутніх правників.
Цим інтерв’ю ми відкриваємо серію відеопривітань від Лесиних людей, які творили минуле Університету й продовжують формувати сьогодення. З Віктором Пеньком ми поговорили про шлях становлення юридичного факультету, виклики перших років, цінності, якими має володіти сучасний юрист, та бачення розвитку юридичної освіти у Волинському національному університеті імені Лесі Українки.
– Вікторе Львовичу, Ви – людина, яка фактично стояла біля витоків формування Волинського національного університету імені Лесі Українки, зокрема юридичного факультету. Цьогоріч ми відзначаємо 85-й ювілей навчального закладу. Що ця подія для Вас означає?
– Ну, якщо акцентувати увагу на вісімдесятип’ятиріччі, то це таки вражає, бо це немаленький шмат часу. Але якщо говорити про університет, то він почався набагато пізніше, бо навчальний заклад стартує від 40-го року, а університет – від 93-го року. Скажімо, я не вважаю себе причетним до утворення тих структур, які функціонували від 40-го року, але що стосується Волинського, на той час ще державного університету, то так.
Це приємні відчуття. Перш за все тому, що університет живе. Коли це все починалося, нам пророкували швидку смерть у вигляді офіційного закриття. Але університет розвивається, вдосконалюється, з’являються нові спеціальності. Врешті-решт, гідною є та позиція, яку займає університет у загальноукраїнському рейтингу.
– Розкажіть, будь ласка, якими були перші кроки й найскладніші завдання, які перед Вами виникли під час формування юридичного факультету?
– Першими й найскладнішими кроками було переконати луцьку й волинську громадськість, що юридичний факультет на Волині – це можливо. Так ми здобули союзників, які за півтора-два роки з’явилися й почали допомагати. Друге завдання, яке тоді стояло, – знайти викладачів, бо на той час на всю Волинську область був лише один-єдиний кандидат юридичних наук, який таки відмовився від праці. А що стосується студентів, то нам пощастило, бо до нас одразу прийшло близько 70 осіб. Вони перевелися з інших факультетів, навіть з інших навчальних закладів переходили до нас. Отак наша праця дала результат – і вже 1998 року ми отримали перший випуск. Це було великою радістю.
– Чи можете Ви пригадати тих, хто входив до команди однодумців на початку цього шляху?
– Ну, напевно, почну з мого заступника Миколи Артемовича Кравчука, якого я вибрав серед усіх інших, тому що потребував надійного помічника, який не зрадив мене протягом п’яти років мого перебування на посаді. Треба згадати першого викладача юридичного профілю – Єлова Віктора Оксентійовича. Згадати Яна Васильовича Мочкоша, Надію Федорівну Чубоху, Ігоря Михайловича Якушева. Чесно кажучи, можна назвати ще багатьох, але, аби не займатися формальним переліком, скажу одне: це були люди, які склали надійну команду, і завдяки цій команді факультет відбувся.
– Яких принципів Ви дотримувалися, закладаючи основу юридичної освіти на Волині, у Луцьку зокрема?
– По-перше, це мав бути справжній юридичний факультет. По-друге, факультет від початку мав орієнтуватися на якісну роботу, на підготовку кваліфікованих юристів. Це мало нам забезпечити те реноме, яке б дозволило подальшу підтримку. Наші зусилля не пішли намарно, тому що сьогодні наші випускники працюють і в Генеральній прокуратурі, і у Верховному Суді України, викладають навіть за кордоном. Нам є чим пишатися.
– Які риси Ви найбільше цінували і цінуєте у студентові юридичного факультету?
– Відданість професії – передусім. Якщо людина приходить, як на екскурсію, не зорієнтувавшись, ким вона повинна стати за 4–5 років, то це, скажімо так, умовний студент, який і не ставав насправді кваліфікованим юристом. Перші випуски якраз вирізнялися тим, що ці люди були не те щоб фанатиками, але доволі заповзятими юристами – буквально з перших курсів.
– Ви – людина, яка бачила становлення й розвиток юридичного факультету від самого початку. На Вашу думку, як змінився факультет відтоді?
– Радикально. Зараз факультет є вагомою структурою, яка має неабиякий потенціал для активного розвитку.
– А якщо говорити про зміни в контексті університету загалом? Як Ви оцінюєте розвиток ВНУ імені Лесі Українки дотепер?
– У цілому позитивно. Звичайно, можна зупинитися на якихось критичних моментах, але треба завжди зважати на те, що університет розвивався не у вільному, вакуумному просторі. Багато в чому він розвивався і продовжує залежати від загальної освітянської політики, яка утверджується в той чи інший період у нашій країні. Тут і Верховна Рада вносила свою лепту, на жаль, далеко не завжди позитивну, і провідні юридичні установи держави, і Міністерство освіти. Та попри все, університет має ту внутрішню динаміку, яка забезпечує поступ.
– На Вашу думку, які напрями треба розвивати університетові й факультетові зокрема, зважаючи на нинішні реалії й те, що ми живемо в час війни?
– У контексті університету – напрям психології, бо після війни буде, та й уже є, величезна потреба у психологах-практиках. Також це економічна спеціальність, тому що, я сподіваюся, після війни Україна значними темпами візьметься за свою економіку й піде вперед. Це історичні галузі, адже є радикальна потреба у формуванні сучасної історичної пам’яті нації. І педагогіка, бо потрібні кваліфіковані фахівці, які працюватимуть у початковій школі й виховуватимуть таких випускників, які могли б легко досягати значних успіхів.
А що стосується юридичного факультету – тут теж є значні вектори розвитку, на які треба орієнтуватися, тому що ми переживаємо, і в найближчому майбутньому ще активніше переживатимемо, процес євроінтеграції. Нам потрібно повністю зректися в юридичній практиці тоталітарного минулого й перетворитися на сучасну правову європейську державу.
– Що для Вас означає Волинський національний університет імені Лесі Українки – як для педагога, як для юриста, як для людини, яка доклала дуже багато сил для формування цього навчального середовища?
– Це шматок мого життя. Багато з того, що колись планувалося, реалізовано. Життя не є чимось статичним, тож життя університету продовжується – і не просто продовжується, а рухається по висхідній.
– І наостанок: що б Ви хотіли побажати Університетові, його студентам та викладачам?
– Студентам хочу побажати цінувати свій золотий вік, кожну хвилину свого життя. Любити професію, яку вони обрали, занурюватися в її глибини, щоб зі стін університету вийти не просто з дипломом, а зі знаннями, які можна буде втілювати й удосконалювати. Викладачам я можу побажати одне – любити університет, з цього все починається.
Відділ інформаційної політики
