Мій професійний шлях розпочався далекого 2001 року, коли, повертаючись із батьками з дачі, ми зустріли Олексія Петровича Колісника – давнього товариша батька, кандидата психологічних наук. Він запитав мене, куди я планую вступати після школи, і захопив розповідями про новостворений факультет психології тоді ще Волинського державного університету. Надиктував величезний список літератури, щоб я могла сформувати уявлення про психологію та зрозуміти, чи це моя сфера. І я почала читати… Віктора Франкла – зі сльозами на очах, Фройда – з цікавістю й певним скепсисом, Юнга – спочатку взагалі не розуміючи, про що йдеться. Так Олексій Колісник, мій перший наставник, а згодом і керівник дипломної роботи, зумів заінтригувати й пробудити щирий інтерес до цієї професії.
Батьки підтримали мій вибір, я жодного дня не пошкодувала про нього. Навчання було непростим: майже п’ять років значну частину часу після занять проводила в бібліотеці. Здавалося, що ми вивчаємо надто багато різного, не завжди було зрозуміло, для чого потрібні окремі дисципліни. Проте з часом прийшло усвідомлення: навчання на факультеті сформувало особливий тип мислення, світогляд і певні поведінкові патерни, а водночас й особистість психолога. Викладачі намагалися урізноманітнити навіть складні чи, на перший погляд, нудні теми цікавими дослідженнями. Теорія постійно поєднувалася з практикою, саме тоді формувалися навички, якими я користуюся й сьогодні і в професійній діяльності, і в особистому житті.
Завершуючи навчання, вже на п’ятому курсі захопилася тренерською діяльністю. Спочатку сама навчалася, а згодом почала проводити тренінги самостійно. Тематика була дуже різною: від комунікації та маніпуляцій до збереження репродуктивного здоров’я. Мені подобалося працювати з дорослою аудиторією, використовуючи тренінгові методики. Звісно, така діяльність потребує ґрунтовної теоретичної підготовки, розуміння групової динаміки та вміння вести групу. Із часом цей досвід став не лише захопленням, а й основною професійною діяльністю.
Водночас важливою частиною моєї роботи залишалася індивідуальна психологічна допомога. Під час тренінгів у людей часто запускаються глибокі внутрішні процеси, піднімаються особисті теми, які потребують додаткового опрацювання. Саме тоді виникає потреба в індивідуальних консультаціях, і ця робота стала невід’ємною частиною моєї професійної практики.
На сьогодні я – дійсна членкиня ГС «Національна психологічна асоціація» та ГО «Українська асоціація сімейних психологів», маю значний практичний досвід надання першої психологічної допомоги постраждалим на місцях прильотів і кризового консультування людей, евакуйованих із прифронтових та тимчасово окупованих територій.
Моє навчання триває й досі. Адже завершити Університет – не означає завершити вчитися. Сьогодні це вже усвідомлений і цілеспрямований процес, мій особистий вибір. Вибір, який став можливим завдяки внеску кожного викладача і кожної викладачки мого рідного факультету психології.
Світлана БЕРЕГОВА,
клінічна психологиня, тренерка,
психологиня БО БФ «Рокада»,
консультантка та тренерка-супервізорка
програми УП+ від ВООЗ,
випускниця 2006 року
