Писанкарство має тисячолітню історію. Це прадавнє мистецтво сягає коренями ще дохристиянських солярних культів (яйце як символ народження, джерело життя, асоціація жовтка із Сонцем і т. д.). Після прийняття християнства писанкарство не було відкинуте, а навпаки, міцно «вросло» в уявлення українців, позначившись впливом нової релігійної доктрини. Чи не найяскравіше це видно у народних традиціях підготовки до Великодня.
Існує чимало легенд, пов’язаних із писанкою саме у Великодньому контексті. Одна з них розповідає, що краплі крові розп’ятого Ісуса Христа впавши на землю, зробилися твердими, як каміння, і стали схожими на курячі яйця, Сльози Богородиці, упавши на них, залишили на них сліди у вигляді витончених візерунків. Коли Христа поклали до гробу, його послідовники зібрали ці краплі й поділили між собою. Після Воскресіння Спасителя вони вітали своїх однодумців словами «Христос Воскрес!» і дарували одне одному ці знамення Божественного Дива.
Писанки писали під час Великого посту (робити це в інші дні вважалося гріхом). Спочатку це вважалося суто жіночим мистецтвом і лише згодом до нього долучились і чоловіки.
Нині писанкарство переживає час відродження. Виготовлення писанок – добра традиція і в Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки, зокрема на кафедрі образотворчого мистецтва інституту мистецтв. Багато наших студентів стали переможцями престижних конкурсів у цій царині, їхні роботи експонуються в музеях, зокрема й у Волинському краєзнавчому музеї.
Упродовж 7–10 квітня на кафедрі діяв проект «Школа писанкарства». «Його ідея, – говорить старший викладач кафедри образотворчого мистецтва Галина Вахрамеєва, – належить Благодійному фонду “Фонд Ігоря Палиці – Новий Луцьк”. Саме вони закупили необхідні матеріали й інструменти – барвники, писачки, віск, а також подарунки дітям».
Усього за час дії проекту до занять було залучено 40 дітей від 6 до 13 років із сімей, які опинились у складних життєвих обставинах. На одному з таких занять 9 квітня пощастило побувати й авторові цих рядків. На його початку згадана вже Галина Вахрамеєва розповіла дітям про Великодні традиції в Україні, історію постання писанки як виду декоративно-прикладного мистецтва, види писанок, а також про технологію їх виготовлення, після чого запросила маленьких художників до творчості. Ясна річ, для діток усе це було новим, і їхні очі горіли цікавістю, захопленням від продемонстрованих зразків писанок і бажанням одразу ж розпочати роботу. В цьому майбутнім писанкарям допомагала не лише Галина Іванівна, а й лаборант кафедри, чудова майстриня Тетяна Борис і студенти-волонтери – третьокурсниці Марія Горбатюк, Ірина Ільчук та Аліна Ізюмнікова.
Такі уроки потрібно проводити регулярно, оскільки вони неабияк допомагають дітям із кризових сімей долучитися до творчої діяльності, знайомлять їх із народними звичаями, а також сприяють подальшій соціалізації й національному самоусвідомленню. Із візерунками писанок у дитячі серця входить Україна, щоб лишитися там назавжди…
Максим КИРИЛЕНКО
Фото Володимира ЛУК’ЯНЧУКА
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело
