5 лютого 2017 року 90-літній ювілей відзначає наш колега, улюбленець усіх студентів і викладачів, кандидат історичних наук, доцент, голова ради ветеранів СНУ імені Лесі Українки Вадим Олексійович Кудь.
Шановний Вадиме Олексійовичу, зичимо Вам справжнього людського щастя, тепла і злагоди, родинного затишку й любові Ваших рідних, близьких та друзів! Нехай Вас оминають негаразди і непорозуміння. Хай Доля дарує тільки щасливі миті життя та збагачує Вас енергією і натхненням.
Ми дуже пишаємося Вами. Нехай не тільки в день Вашого ювілею, але й завжди звучать найприємніші та найщиріші слова на Вашу адресу, щоб ви знали, як Вас шанують і люблять люди. Доброго Вам здоров’я і довгого щасливого віку під Божим і людським благословенням.
Біографічна довідка. В. О. Кудь народився в далекому 1927 р. у м. Ялта. Рано залишився сиротою. У роки Другої світової війни (1944 р.) служив у запасному стрілецькому полку на посаді командира відділення. Після закінчення війни був курсантом 4-ої Чернігівської танкової бригади, служив у 10-ій Ровенській механізованій дивізії у м. Луцьку механіком-водієм танків та САО, інструктором водіння. Тут же навчався у вечірній школі при Будинку офіцерів. 1957 р. став знаковим для випускника історико-філологічного відділення Луцького педагогічного інституту Вадима Кудя, оскільки він отримав диплом історика-філолога з відзнакою. Потому була аспірантура при Львівському університеті імені І. Франка. У 1974 р. захистив кандидатську дисертацію та отримав науковий ступінь кандидата історичних наук.
Трудова кар’єра викладацької діяльності розпочалася у 1962 р. Спочатку асистент, згодом – старший викладач, доцент. А з 1972 р. по 1976 р. – декан історичного факультету Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки.
Життя Вадима Олексійовича було цікавим та змістовним. Про це говорять і його особисті спогади, і спогади колишніх студентів, колег. Особливо запам’яталися студентські роки. Будучи відмінником у навчанні, завжди отримував стипендію (220 крб), а ось після хрущовської реформи 1961 р. вона дорівнювала лише 22 крб, на останньому курсі студенту призначили ленінську стипендію – 80 крб. Запам’яталася літня подорож, організована студентською профспілкою на невеличкому пароплаві по р. Стир із зупинками, під час яких співали пісень, палили вогнище, відзначали свято Нептуна.
А от участь у літературному гуртку подарувала В. Кудю знайомство з неординарною людиною, дисидентом Д. П. Іващенком, який був його керівником. Згодом на факультеті з’явився новий викладач історії В. Мороз. Ці люди відзначалися широкою ерудицією і самостійністю суджень, вели розмови зі студентами на заборонені теми, поширювали самвидавну літературу. Запам’яталася літературна конференція з приводу виходу книги О. Гончара «Людина і зброя», на якій велися гострі дискусії та обговорення. Невдовзі за «антирадянську агітацію та пропаганду» Д. Іващенко і В. Мороз були заарештовані й ув’язнені, а кількох студентів виключили з інституту.
Цікавою була шефська робота студентів у школах міста, району. Одного разу, коли В. Кудя направили у Гіркополонківську школу викладати російську мову, він підготував урок, але переплутав класи, і замість п’ятикласників молодий учитель подавав матеріал для семикласників, унаслідок чого ті не змогли відповісти на жодне питання. Звичайно, таких курйозних випадків було багато, й колишні учні, студенти, напевно, їх пам’ятають.
Сьогодні, ми згадуємо разом із Вадимом Олексійовичем його життя, його мирні й воєнні роки, і низько вклоняємося йому за багаторічну сумлінну працю, за невтомну громадську діяльність у колективі, за людяність, порядність і доброту. Божої благодаті, віри, надії і любові на кожен прийдешній день, наш друже, наш Батьку.
Ваш ювілей – не тільки Ваше свято,
Радіють Ваші рідні й друзі теж.
Хай Бог пошле іще років багато,
Здоров’я, щастя, радості без меж!
Хай обминають Вас тривоги,
Хай Бог дасть щастя на путі,
Хай світла, радісна дорога
Щасливо стелиться в житті!
Тож не старійте і не знайте
В житті ні смутку, ані бід,
У серці молодість плекайте,
Живіть до ста щасливих літ!
Колектив історичного факультету
