До Луцька завітала легендарна актриса, народна артистка України Раїса Недашківська. Вона приїхала на XVIII Всеукраїнський конкурс читців імені Лесі Українки. До слова, конкурс, який із 1996 року традиційно проходив у Ялті, у зв’язку з останніми політичними подіями в країні вперше відбувається на Волині (22–25 вересня).
Її називають «першою Мавкою в кіно». Роль лісової красуні акторка зіграла у 17 років. За час своєї кар’єри Раїса Степанівна зіграла безліч різних ролей, отримала багато нагород, але у 2001-му знову повернулася до творчості Лесі Українки, з якою ніколи не розлучалась, та стала виконавицею всіх образів в творі «Лісова пісня». До Луцька акторка завітала не лише як голова журі конкурсу читців, але й потішила лучан і студентів, викладачів СНУ імені Лесі Українки блискучою грою в моновиставі «Лісова пісня».
Мені випала нагода поспілкуватись з актрисою після вистави.
– Вам доводилось коли-небудь бувати на Волині?
– Так, я неодноразово бувала в Луцьку, мене запрошували на фестивалі, але ловлю себе на думці, що це було дуже давно. Рада, що повернулась сюди, я дуже люблю Волинь.
– Як це, носити титул «першої Мавки в кіно»?
– Я просто про це не думаю. Вона живе зі мною все життя, це наче невід’ємна частина мене самої. От бачите, я вже в такому віці, а граю весь твір одна. І це дуже хороший стимул, щоби виправдати і вік, і не тільки, тому що граєш і Мавку, і Лукаша, і дядька Лева, і Потерчат, і кого завгодно.
– Знаю, що ви дуже любите творчість Лесі Українки. Творчість яких ще українських письменників вам найближча?
– Безумовно, Тараса Григоровича Шевченка. Постійно перечитую його балади, скоро в Одесі виконуватиму їх. Люблю Василя Стуса, Ліну Костенко. Читаю багато творів російських поетів, зокрема Олександра Блока та Михайла Лермонтова.
– Ви активно підтримували Майдан. Як до цього ставилися колеги-театрали?
– Мої колеги підтримували мене. А як інакше? Ми зібрали своє коло друзів, усіх тих, хто був на Майдані, та створили Народну філармонію. На самому Майдані я виступала декілька разів, читала Шевченка, Стуса, висловлювала свою підтримку та вдячність тим, хто не побоявся та вийшов на площі своїх міст.
– Дехто твердить, що музи мовчать, коли говорять гармати. Що скажете?
– Мистецтво доречне завжди. Це навіть не обговорюється. Я роблю те, що вмію робити найкраще. І вважаю, що кожен повинен чинити так само.
Тетяна РЕГЕШУК,
ІІІ курс, інститут філології та журналістики
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело
