КАРАБАН АРТЕМ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
Народився 5 січня 1993 року в місті Луцьку.
У 2008 році закінчив Луцьку загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів № 25, а 2012 року – Луцький педагогічний коледж за спеціальністю «Фізичне виховання». Під час навчання брав участь і неодноразово був переможцем змагань міського й обласного рівнів.
Цього ж року вступив до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (нині – Волинський національний університет імені Лесі Українки) на факультет фізичної культури, спорту та здоров’я.
З 2012 по 2013 рік проходив військову строкову службу в Національній академії оборони України (нині – Національний університет оборони України імені Івана Черняховського) в місті Києві та отримав звання старшого солдата.
Із січня 2014 року працював у торговому центрі «Епіцентр» у відділі служба безпеки.
У квітні 2014 року призваний на військову службу в першій хвилі мобілізації до 51-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України. Після подій під Волновахою залишається виконувати військовий обов’язок добровольцем у зоні проведення бойових дій у складі тактично-штурмової групи «Колос».
7 серпня 2014 року героїчно загинув у бою за Савур-могилу (Шахтарський район, Донецька область).
Похований 14 серпня 2014 року на Алеї почесних поховань у селі Гаразджа Луцького району.
Указом Президента України від 4 червня 2015 року № 311/2015 «За особисту мужність і проявлений героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
За жертовну любов до своєї Вітчизни, відданість, доблесть і звитягу нагороджений відзнакою 51-ї ОМБр «За мужність та відвагу» (посмертно).
За вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість і героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань у зоні проведення антитерористичної операції на Сході України, а також вагомий особистий внесок у забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Луцька» (рішення Луцької міської ради від 25 липня 2018 року № 44/1).
СНІТКО АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
Народився 25 січня 1996 року в селі Гораймівка Маневицького району Волинської області.
Середню освіту почав здобувати у Гораймівській школі, а завершив – у 2007 році в Маневицькій школі № 1, куди перевівся після 5-го класу.
У 2013 році вступив до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (нині – Волинський національний університет імені Лесі Українки) на факультет фізичної культури, спорту та здоров’я, але повноцінне навчання тривало лише кілька місяців.
У травні 2014 року вступив до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області та вирушив на передову. Брав участь у звільненні від сепаратистів Маріуполя та інших населених пунктів Приазов’я.
Загинув 20 серпня 2014 року від розриву гранати в бою під час звільнення Іловайська (Донецька область). Групу бійців, у якій перебував Андрій, вороги закидали гранатами, перша з яких впала недалеко від Андрія. Не роздумуючи, він накрив її своїм тілом, рятуючи товаришів.
Похований у селищі Маневичі Волинської області.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу Указом Президента України № 515/2016 від 21 листопада 2016 року присвоєно звання «Герой України» (посмертно).
Також Указом Президента України № 14 від 26 березня 2016 року нагороджений відзнакою «Народний Герой України» (посмертно).
Його іменем названо вулицю у рідному селі, а на фасаді школи відкрито меморіальну дошку. Маневицький ліцей № 1, де навчався Андрій Снітко, тепер носить його ім’я.
ПОТАПЧУК СТАНІСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ
Народився 16 червня 1992 року в місті Володимирі-Волинському (нині – Володимирі) Волинської області.
У 1995 році сім’я переїхала до села Радовичі Іваничівського району, де майбутній воїн навчався в місцевій школі до 9 класу, повну середню освіту здобув у школі села Павлівка. Після закінчення школи вступив до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (нині – Волинський національний університет імені Лесі Українки). Здобував фах в інституті економіки та менеджменту (нині – факультет економіки та управління) та одночасно проходив військову службу за контрактом.
Служив сапером у 51-й механізованій бригаді. Разом з іншими бійцями бригади брав участь у відсічі збройній агресії Росії.
25 серпня 2014 року 3-й батальйон бригади потрапив у оточення біля Іловайська. Тоді під ракетним і танковим вогнем проросійських бойовиків та російських військових загинули й потрапили в полон десятки воїнів 51-ї бригади. Станіслав Потапчук загинув 25 серпня 2015 року біля селища Кутейникове Амвросіївського району Донецької області (за іншими даними – 26 серпня).
Похований Станіслав Потапчук на кладовищі у селі Радовичі 3 вересня 2015 року.
За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року Станіслава нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
ВОЙТОВИЧ ВЛАДИСЛАВ АНАТОЛІЙОВИЧ
Народився 25 липня 1997 року у селі Знамирівка Ківерцівського району Волинської області.
У 2014 року вступив до Національного університету «Острозька академія» на спеціальність 034 Культурологія. Однак вирішив залишити навчання й у червні 2017 року його відраховано за власним бажанням.
Із 29.10.2018 по 14.05.2019 – учасник АТО (посвідчення серія УБД № 442116).
Поновлений до складу студентів 2-го курсу Волинського національного університету імені Лесі Українки факультету культури і мистецтв спеціальності 034 Культурологія денної форми здобуття освіти 2 лютого 2021 року.
Мобілізований до лав ЗСУ 24 лютого 2022 року.
Загинув 5 квітня 2022 року внаслідок бойового зіткнення та масового артобстрілу поблизу міста Попасна Сєвєродонецького району Луганської області.
Похований 9 квітня у селі Звертів на Львівщині.
ДАНИЛЮК РОМАН СЕРГІЙОВИЧ
Роман Данилюк навчався на факультеті біології та лісового господарства на денній формі здобуття освіти за спеціальністю 205 Лісове господарство.
Лучанин Данилюк Роман Сергійович, 26 грудня 2001 року народження, проходив військову службу за контрактом на посаді сапера 2 інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу військової частини. Солдат Данилюк Роман Сергійович загинув 14 січня 2024 року під час виконання бойового завдання щодо захисту територіальної цілісності та незалежності України в районі населеного пункту Діброва Луганської області.
ГАВРУК СЕРГІЙ ЄВГЕНОВИЧ
Народився 25 серпня 1971 року в с. Сокіл Рожищенського району Волинської області. 1986 року закінчив Луцьку школу № 2. Продовжив навчання в Луцькому культосвітньому училищі. Упродовж 1989–1991 років проходив службу в армії. 1995 року працевлаштувався на посаду лаборанта Інституту мистецтв Волинського державного університету імені Лесі Українки. Із 2017 року – сторож відділу охорони закладу вищої освіти.
26 лютого 2022 р., з початком повномасштабного російського вторгнення, був призваний на військову службу на посаду гранатометника.
Серце Сергія Євгеновича зупинилося 9 лютого 2024 року в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені І. І. Мєчнікова від важких поранень, отриманих під час виконання бойового завдання в районі селища Діброва Луганської області. Без батька лишилися дві доньки та син.
ЮЩЕНКО ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ
Народився 29 червня 1986 року в місті Луцьк. Навчався в університеті за спеціальністю 014 Середня освіта. Історія. Головний сержант 13-ої бригади Національної Гвардії України «Хартія». Позивний «Капа». Один із засновників 4-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України «Рубіж» (створена згідно стандартів NATO).
Нагороджений вогнепальною зброєю та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 695/2022 від 13 жовтня 2022 року).
Загинув 23 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання у районі с. Долинське Дніпропетровської області.
ЗИХОР ІГОР СЕМЕНОВИЧ
Народився 9 грудня 1998 року в селі Печихвости Горохівського району Волинської області.
Середню освіту здобув у Печихвостівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Горохівської міської ради.
У 2016 році вступив до географічного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки на денну форму навчання за спеціальністю Середня освіта (Географія. Економіка). Диплом бакалавра отримав у 2020 році
У 2023 році вступив на географічний факультет Волинського національного університету імені Лесі Українки для здобуття другого (магістерського) рівня за спеціальністю 014 Середня освіта (Географія. Економіка). На період навчання перебував у лавах Збройних Сил України, куди добровільно вступив для захисту суверенітету та незалежності держави.
Навчався дистанційно, підтримував активний зв’язок з університетом та успішно виконував навчальну програму.
Загинув 31 серпня 2024 року в бою за Україну в районі одного із населених пунктів Донецької області. Похований 4 вересня у рідному селі Печихвости.
ДИНЬ БОГДАН ЄВГЕНІЙОВИЧ
Народився у селі Велика Глуша Камінь-Каширського району Волинської області. Закінчивши місцеву школу, продовжив навчання у Рівненському національному університеті водного господарства на факультеті «Агрономія».
Війна застала Богдана Диня ще студентом у Рівному. Разом із друзями він волонтерив. Закінчивши чотири курси університету в Рівному, Богдан вступив до ВНУ імені Лесі Українки на факультет економіки та управління. Але усе-таки вирішив не відкладати надалі втілення ідеї – іти захищати Україну. Тож хлопець присягнув на вірність народу України та вступив до лав Збройних сил добровольцем у березні 2023 року. Службу проходив у військовій частині А2755 сапером.
У складі інженерно-саперного батальйону 47 ОІБр захищав і розміновував населені пункти на Миколаївщині, Херсонщині та Харківщині. Пройшов бойове навчання у Великобританії, а згодом, завдяки підтримці командирів, зміг пройти ще одне додаткове навчання у Німеччині й здобув навички пілота (оператора) БпЛА в Харкові. Для виконання завдань купив собі дрон. Це дало йому змогу обстежувати територію з повітря перед заходом туди групи саперів. Неодноразово виходячи на передній край, розміновував мінні проходи в обороні ворога під вогнем противника.
Ще при житті отримав медаль «За сумлінну службу». Також був відзначений побратимами як неперевершений професіонал своєї справи. Під час служби постійно вдосконалював знання та навички, подавав приклад у виконанні військового обов’язку.
Загинув Богдан Динь 5 січня 2025 року під час виконання бойового завдання, захищаючи територіальну цілісність, недоторканність і незалежність України поблизу с. Шестерівка Вовчанської громади Харківської області.
