Виступ із нагоди отримання Doctor Honoris Causa доктора габілітованої, професора Варшавського університету, викладача Інституту україністики Світлани Романюк
Високоповажаний пане Ректоре! Вельмишановні пані та панове Проректори,
Шановні професори, викладачі!
Дорогі студентки й студенти!
Для мене велика честь бути сьогодні тут, серед Вас.
Я надзвичайно вдячна й зворушена, тим, що отримую найвищу нагороду саме в моїй рідній Альма Матер.
Час, коли відбувається наша зустріч, теж винятковий, але з іншого приводу – тоді, коли йде війна, здається, не варто святкувати. Адже складно й досі зрозуміти, як можна працювати, коли довкола діється лихо.
Проте, як ми бачимо, українці не зупиняються та щоденною боротьбою й працею підтверджують свою незламність та непохитну віру в перемогу.
Вашу стійкість помітно далеко за межами України, її віднотовують закордонні медіа, політики й звичайні люди. Навіть якщо здається, що про Україну забувають, а від війни втомилися, це не так – такі жахіття посеред Європи у ХХІ неможливо не помічати й ігнорувати. Ними можна маніпулювати, але то інша справа.
Мені надзвичайно приємно, що країна, яка стала моїм другим домом, Польща, й університет, у якому я розвинула свої наукові горизонти, Варшавський університет, є тими, де найперше й найшвидше відгукнулися на потреби українців після повномасштабного вторгнення.
Республіка Польща відкрила свої кордони, а звичайні люди – свої домівки для тих, хто рятував своє життя й життя своїх дітей.
Варшавський університет став прихистком для тих, хто розгублено шукав свого місця в новій країні, не знав, як віднайтися й що робити далі.
«Солідарні з Україною» – це програма, яку ми започаткували відразу в лютому 2022 року, за тісної співпраці представників усіх факультетів університету та адміністрації, за активної участі Ректора проф. Алойзі Новака й проректорського складу.
Ми спільно випрацьовували можливі шляхи допомоги як на місці, так і в Україні, звертаючись до різних навчальних осередків із питанням, у чому ми можемо бути більш потрібні.
У нас змогли продовжити навчання ті студенти, які врятувалися з найбільш загрозливих областей України чи науковці, які змогли продовжувати свої наукові проєкти. Університет уможливив отримання грантів чи участи в програмах короткотермінового обміну.
Кількість ініціатив, запропонованих спільнотою університету всім зацікавленим, була разючою. Ми організували безкоштовні курси польської мови й культури, фахові майстер-класи для тих, хто шукає роботу чи мусить владнати справи пов’язані з документами про навчання, освіту тощо, заняття для батьків із дітьми і для дітей окремо, екскурсії, зустрічі й ін. Цією пропозицією скористалися сотні українців з усієї Польщі, адже багато ініціатив було у форматі онлайн.
В університеті й на вулицях польських міст з’явилися привітання та інформації українською мовою, але на дитячих майданчиках замість усмішок дорослих – сумні розмови по Вайберу з близькими в Україні.
Наше залучення до роботи з українськими воєнними мігрантами було невеликою часткою допомоги, але щирою й відданою, ми глибоко вірили, дуже потрібною.
Війна – це загальна назва, але вона не безіменна, вона має своїх героїв, на жаль, є серед них і ті, хто поклав своє життя за Україну.
Я висловлюю свої співчуття всім тим, хто втратив своїх близьких і рідних у цій жорстокій війні.
Я бажаю Вам і нам усім незламности й надії на краще!
Бажаю Перемоги!
Слава Україні!
Луцьк, 24 квітня 2025 року.