Запрошуємо на сторінку музею Лесі Українки в соціальній мережі Facebook
З історії музею
У середині 1980-х рр. за ініціативи ректора Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки Нестора Бурчака і завдяки науково-пошуковій роботі викладачів інституту – Г. І. Мудрик, О. Г. Бурчак, А. З. Омельковця, М. К. Боженка, Т. О. Борисюк (Скрипки), О. М. Марковської – розпочалося комплектування музейного фонду. Основою стали документи та матеріали, що висвітлювали волинські витоки таланту Лесі Українки: поетичні першодруки, опубліковані в журналі «Зоря» (1884); прижиттєві збірки «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902); унікальна колекція поштових листівок кінця ХІХ – початку ХХ ст. із краєвидами тих міст, де жила й творила письменниця; «Українські узори» Олени Пчілки; фольклористичні матеріали з особистого архіву К. Квітки та ін.
11 вересня 1985 р. урочистості з нагоди відкриття Музею Лесі Українки ЛДПІ зібрали на Волині чимало гостей. І. Денисюк, М. Жулинський, Ю. Щербак, М. Грицюта, Л. Скупейко, В. Римська, Л. Іванова, В. Іваненко залишили в книзі відгуків такі слова: «День відкриття Музею Лесі Українки в Луцьку – світлий, незабутній день. Адже Волинь відіграла вирішальну роль у духовному зростанні Лесі. Саме тут народився її знаменитий девіз – надія! Сподіватись! Тут, у Луцьку, в Колодяжному, вона сформувалася як письменниця, як мислитель всесвітнього культурного діапазону. Волинь у часи Лесі Українки була однією зі столиць української літератури, нашого мистецтва. Музей у Луцьку – один із променів всенародної любові й шани, якою освітлена постать Лесі Українки. Дякуємо організаторам музею, всім тим, хто доклав свою працю і свої таланти до святого діла – звеличення дочки українського народу».
Прагнення документально підтвердити біографічні факти волинського періоду життя письменниці спонукало працівників музею до наукової роботи. Архівні та джерелознавчі пошуки спиралися на задум зібрати відомості про родину Косачів та «волинське коло» знайомих письменниці. Наприкінці 1980-х років Т. Скрипці та О. Марковській пощастило зустрітися зі старшим сином О. Косач-Кривинюк – Михайлом Кривинюком (1905–1993), який мешкав у м. Свердловську, та Марією Собіневською-Бешкуровою (1897–1993) – вихованкою родини Карпових (названих батьків К. Квітки), що жила в м. Кисловодську. Спогади М. Кривинюка, записані дослідницями, дозволили з’ясувати важливі моменти з біографії О. Косач-Кривинюк, обставини життя сім’ї Кривинюків у 20–40-ві роки ХХ ст., прокоментувати родинну іконографію.
Про життя подружжя Квіток на Кавказі розповіла М. Собіневська. Вперше вона зустрілася з Л. П. Косач у 1902 р. в Києві в домі Карпових. Згодом, разом із Ф. С. Карповою та подружжям Квіток, яке опікувалося дівчинкою, мов рідною дитиною, жила в Грузії. У листах до О. Марковської М. Собіневська писала: «Лариса Петровна Косач-Квитка любила меня как мать, уважала как человека, хотя и маленького, в 1902 роду и следующие годы до памятного 1913 года. Я помню свою тетю Лесю, которая своей добротой, сердечным отношением и материнской любовью помогла мне стать человеком».
Перші меморіальні речі родини Косачів надійшли до музею 1988 року: план земельних маєтків Мглинського ключа на Чернігівщині за 1917 р.; меблі (шафа для посуду, письмовий стіл, крісло); малюнки Юрія Косача. Ці експонати передала Валентина Болдирева (1910–2000) – родичка по лінії П. А. Косача, а 1989 р. в Олександра Петрова було придбано меблі, що належали сім’ї Ізидори Косач-Борисової.
Пошукова робота, співпраця з дослідниками життя та творчості Лесі Українки, колегами з Києва, Колодяжного, Новограда-Волинського, Ялти дарувала працівникам музею несподівані відкриття. До таких належить історія проживання родини Косачів у с. Запруддя Камінь-Каширського району Волинської області. Документально підтвердили цей факт 1987 р. І. Денисюк і Т. Скрипка. Їхні наполегливі пошуки підтвердилися архівними документами, світлинами Косачів із цього поліського куточка, фольклорними записами Олени Пчілки і перетворили, на перший погляд, другорядні подробиці з життя родини в надзвичайно важливі свідчення про Лесю Українку, Олену Пчілку, Петра Косача, Оксану Косач, Олену Тесленко-Приходько, Юрія Тесленка-Приходька та ін.
Ті ж невтомні пошуки і наукова ретельність, привели працівників музею до Ольги Борисової-Сергіїв (1914–2001). Донька Ізидори Косач-Борисової залишилася чи не єдиною з тих, хто міг наблизити сучасників до родового «простору» Косачів. Вона була свідком і учасником подій, що спонукали рідних Лесі Українки 1943 р. назавжди залишити Батьківщину. Олеся, так у сім’ї називали Ольгу Юріївну, разом із дітьми та мамою пережила лихоліття Другої світової війни, через табори ДіПі емігрувала 1949 р. до США. Жила в м. Піскатавей, штат Нью-Джерсі.
З 1988 р. розпочалося листування між О. Сергіїв і Т. Скрипкою. Кожен лист від Ольги Юріївни переконував луцьку дослідницю в тому, що існує майже не знаний архів родини Косачів. Його впродовж десятиліть на чужині берегла І. Косач-Борисова, а по її смерті в травні 1980 р. хранителькою цього «національного скарбу» стала О. Сергіїв. «Все, що у мене є, що мама зберегла, – все належить Україні», – писала в одному зі своїх листів до Т. Скрипки й запрошувала до себе у гості. 
Через тогочасні реалії поїздка відкладалася, але дослідниця розпитувала-розшукувала тих, хто міг би зустрітися з О.Сергіїв. Така нагода трапилася М.Г.Жулинському, який 1988 р. вирушив у наукове відрядження до США. «За рекомендацією Тамари Скрипки, – згадує Микола Григорович, – я відвідав 1989 року Ольгу Сергіїв у її будинку в м. Піскатавей неподалік Нью-Йорка. Невеличкого зросту, сухенька, швидка, гостра на слово, з чудовою пам’яттю, ця жіночка 75 років зберегла все, що лишилося від її тітки Ольги Петрівни і матері, та радо передала мною до Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка АН України унікальну збірку фотооригіналів і меморіальних речей Лесі Українки та її родини». У листопаді 1989 р. в музеї Лесі Українки Луцького державного педагогічного інституту відбулася знакова для України подія. Вперше 74 світлини з архіву родини Косачів були представлені на виставці «Повернення… Леся Українка та її родина в унікальному зібранні фотооригіналів середини ХІХ – початку ХХ ст., подарованому Ольгою Сергіїв із США», яку підготували Т. Скрипка та О. Марковська.
Час вимагав розповісти правдиву історію про долю рідних Лесі Українки. Виставка «Повернення…» відкрила інформаційний простір для матеріалів про трагедію родини. Завдяки публікаціям Т. Скрипки волиняни зачитувалися фрагментами з «Хронології життя та творчости Лесі Українки» О. Косач-Кривинюк; знайомилися зі спогадами Ізидори Косач-Борисової та ін.
Наукова і пошукова робота дарувала працівникам музею цікаві зустрічі з дослідниками життя та творчості Лесі Українки. Щороку фонди музею поповнювалися новими розвідками, статтями, монографіями про письменницю. Окрім наукової значущості, ці матеріали мали ще одну особливість – дарчі підписи авторів. Так формувався науково-допоміжний фонд музею, що нині нараховує більше сотні видань.
Про неперервність традицій спілкування науковців свідчать започатковані 1996 р. щорічні наукові читання та семінари, міжнародні конференції. Хронологія цих подій знайшла своє відображення як в основному, так і науково-допоміжному фондах музею.
Незмінний інтерес відвідувачів до життя та творчості Лесі Українки, історії родини Косачів сприяли оновленню музею. Робота над цим проектом розпочалася за ініціативи Н. Г. Сташенко в червні 2003 р.
23 лютого 2004 р. відбулася презентація нової експозиції, основу якої склали розділи:
І. «Працівники на ниві українства»: історія роду Драгоманових-Косачів.
ІІ. «Надія – їй же першу пісню я співала»: Леся Українка та родина Косачів у Луцьку.
ІІІ. Волинські дороги Косачів.
IV. Леся Українка та її доба.
V. «Пісні коханого волинського краю»: український фольклор у записах і дослідженнях Лесі Українки, Олени Пчілки, Ольги Косач-Кривинюк, Климента Квітки.
VІ. Дивоцвіт «Лісової пісні».
VІІ. Наука про Лесю Українку: становлення, розвиток, перспективи.
VІІІ. Рідні «по крові і духові»: історія та трагедія родини Косачів.
Мистецькі свята й художні виставки стали невід’ємною складовою роботи музею. Надбання власного художнього фонду музей представляв у своє двадцятиліття – 2005 р. На виставці експоновано було малюнки племінника Лесі Українки – Юрія Косача; живописні полотна сучасника письменниці, ілюстратора журналів «Рідний край» і «Молода Україна», які видавала Олена Пчілка, Андроника Лазарчука; мистецькі роботи сучасних українських художників – О. Байдукова, К. Борисюка, Л. Медвєдя, Л. Іванової, С. Байдукової, В. Жупанюка, Л. Хведчука, М. Шамрили, В. Литвина, В. Кирилкова, А. Клімова, К. Якубека та ін. Чимало картин із музейної колекції присвячені Лесі Українці або ілюструють її твори.
Упродовж останнього десятиліття музейне зібрання збагатилося новими експонатами, що мають свої пам’ятні історії.
У грудні 2002 р. львівська дослідниця Марія Вальо подарувала музеєві першодрук збірки «Відгуки» Лесі Українки з особистої бібліотеки Марії Фуртак-Деркач (1896 – 1972) із підписом власниці – «Марійка Фуртак». Це їй у далекому 1943 р., О. Косач-Кривинюк залишила частину безцінного архіву письменниці, а вже 1947 р. вийшли друком «Неопубліковані твори Лесі Українки» з передмовою М. Деркач. Разом зі збіркою до музею надійшли рукописні матеріали М. Деркач.
2004 р. професор ВНУ Мирослав Кратко передав до музею поетичну антологію «Українська муза», що вийшла друком у Києві 1908 р. заходами та за редакцією О. Коваленка Це рідкісне видання представляє українську поезію початку ХХ ст. Уміщено тут і твори Лесі Українки та Олени Пчілки з короткими довідково-біографічними матеріалами про письменниць. Книга цікава й тим, що в ній уперше в царській Росії опубліковано гімн «Ще не вмерла України…» П. Чубинського.
«Літературно-науковий вістник» та «Стародавня історія східних народів» Лесі Українки поповнили музейну колекцію раритетів завдяки Євгенові Сверстюку 2008 р. Як відомо, підручник з історії стародавнього Сходу Лариса Косач писала, живучи в Луцьку та Колодяжному впродовж 1890–1891 рр., для навчання молодших сестер та брата. Рукопис довгі роки зберігала О. Косач-Кривинюк, яка й видала книгу у Катеринославі 1918 р. Особливе видання «Літературно-наукового вістника» за 1913 р. Це число присвячене письменниці та має посвяту: «Незабутній пам’яти Лесі Українки присвячує Редакція “Літературно-Наукового Вістника”, котрий вона стільки літ прикрашувала своїми творами».
Окрасою експозиції стала прижиттєва збірка Лесі Українки «Думи і мрії» (Львів, 1899) та шість чисел «Літературно-наукового вістника» з першодруками творів Лесі Українки та Олени Пчілки. Такий щедрий дарунок музей отримав від ректора Східноєвропейського національного університету, професора І. Я. Коцана.
У вересні 2011 р. музейна колекція збагатилася ще однією книгою «Літературно-наукового вісника». Число часопису, що вийшло в січні-березні 1912 р., – нині безцінна рідкість, адже саме тут вміщено драму-феєрію «Лісова пісня» Лесі Українки. Цей дарунок музеєві Лесі Українки зробив відомий український письменник і громадський діяч Іван Драч.
Музеєві Лесі Українки Університету таланить на щедрих людей. Саме їхні дарунки формують основний фонд музейного зібрання. Єдиний на Волині примірник «Співомовок Степана Руданського», що вийшли друком у Києві 1880 р. під видавничим криптонімом «Н-й Г-ъ Волынський», зберігається в університетському музеї Лесі Українки. Цей раритет подаровано Фондом Ігоря Палиці «Новий Луцьк» 2013 р.
Звичайно, найцінніше у фондах музею – рукописи та меморіальні речі Лесі Українки та її близького оточення. 2007 р. Волинський національний університет імені Лесі Українки придбав для музею п’ять автографів Лесі Українки. Це – листи-листівки, надіслані в 1911–1913 рр. з Єгипту в Кутаїсі до рідних. Три з них адресовано Ф. С. Карповій (названій матері Климента Квітки), яка проживала на Кавказі з подружжям Квіток, два листи написано до М. Собіневської .
Разом з автографами письменниці до музею надійшли 20 листів-листівок близького оточення письменниці; вони датовані 1904–1915 рр. Серед них поштові картки від знайомих до Лариси Косач та Климента Квітки, поштівки до М. Собіневської, що адресувалися на ім’я К. Квітки. Усі ці меморії стали справжньою знахідкою, адже про них не згадувалося ні в родинному архіві, ні в дослідницьких студіях про письменницю.
Уперше рукописні джерела були представлені відвідувачам музею 27 квітня 2007 р. на виставці «”…Може то тільки легенда, край той осяяний сонцем”: невідомі автографи Лесі Українки та її близького оточення». Експозиція висвітлювала історію подорожей Лариси Косач до Єгипту в 1909–1913 рр., її творчі пошуки і мистецькі шедеври написані в той час.
Архіви, як і люди, мають свої долі. Цю істину вкотре підтвердила подія, що відбулася 2 квітня 2009 р. Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України в особі тодішнього голови Юрія Савчука передала на постійне збереження Науково-дослідному інституту Лесі Українки ВНУ архівні документи та меморіальні речі Лесі Українки та родини Косачів, які повернулися в Україну завдяки Тамарі Скрипці.
Власне, це ще одна частина архіву Косачів, що її довгі роки берегли Ізидора Косач-Борисова та Ольга Сергіїв. Серед оригіналів – дві фотокартки, що належали Лесі Українці.
На одній із них Леся Українка разом із Ольгою Кобилянською. Це фото зроблене в Чернівцях у 1901 р.
Другий знімок – мить життя Лариси Косач, вихоплена Юрієм Тесленком-Приходьком; фото зроблено в Києві в травні 1913 р.
За спогадами Ізидори Косач-Борисової, обидві світлини стояли на письмовому столі Лесі Українки.
Особливий інтерес становлять меморії родини Косачів: полтавська плахта ХІХ ст., що належала Олені Пчілці; шовкові стрічки Лариси, Ольги, Оксани, Ізидори; авторизовані машинописи Ольги Косач-Кривинюк; спогади та матеріали Ізидори Косач-Борисової; рідкісні фото Оксани Косач-Шимановської, Юрія Косача, Ольги Сергіїв; документи за підписом К. Квітки; матеріали до біографії Оксани Драгоманової та ін.
25 лютого 2010 р. директор Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України Микола Жулинський передав до музею комірець, що належав Олені Пчілці. Цей експонат до України привіз Голова Управи Українського музею в Нью-Йорку Ярослав Лешко.
Не менш щедрий дарунок надійшов від Марії Турченюк зі США. Вона, за посередництвом Тамари Скрипки, передала до музейного зібрання вишивку Ізидори Косач-Борисової.
Упродовж 2010–2011 рр. до меморіального фонду надійшли матеріали Світозара Михайловича Драгоманова (1884–1958): папка для паперів та альбом для фотографій, а також посвідчення перекладача, видане в школі німецького міста Регенсбург: «Sertifikate Interprer School Regensburg. Mr. Prof. Svitozory Drahomanovy».
До особливих раритетів належить і пропам’ятна «Відзнака з Лесею Українкою» (1971), виготовлена з нагоди століття від дня народження письменниці. Це бронзова підвіска (кулон) роботи відомого скульптора, автора пам’ятників Лесі Українці в Клівленді (США) і Торонто (Канада) Михайла Черешньовського. Цей експонат Музею Лесі Українки ВНУ до його 25-ліття подарувала Оксана Володимирівна Міяковська-Радиш, яка мешкає в США. Від цієї ж дарувальниці в 2014 р. надійшли книги й скатертина з монограмою родини Міяковських. Принагідно згадаємо, що родини Косачів та Міяковських приятелювали ще з часів проживання на Волині, а в далекій чужині цю дружбу берегли їхні діти – О. Міяковська-Радиш та І. Косач-Борисова.
Чимало цінних експонатів подарувала музейному зібранню Тамара Скрипка. Неабиякий інтерес становить поштова листівка з портретом Лесі Українки, що вийшла друком у Відні 1917 р. Картка презентує останнє прижиттєве фото письменниці, зроблене в Києві в травні 1913 року Ю. Тесленком-Приходьком (оригінал зберігається в музеї Лесі Українки ВНУ). Видавцем листівки був Петро Юрійович Дятлов (1883–1933) – відомий громадський діяч, перекладач творів Лесі Українки. Нині такі листівки – колекційна рідкість, бо ж вони є достеменними документами епохи.
Упродовж 2008–2009 рр. Тамара Скрипка передала до музейної колекції більше 20 рідкісних книг. Справжніми скарбами основного фонду є «Народні мелодії з голосу Лесі Українки. Списав і упорядив К. Квітка» (1917–1918), примірник «Хронології життя і творчости Лесі Українки» О. Косач-Кривинюк, виданої 1970 р. у США. Разом із меморіальними речами, автографами з архіву Науково-дослідного інституту Лесі Українки, ця книга увиразнює життєпис та науковий доробок молодшої сестри письменниці – Ольги Косач-Кривинюк (1877–1945). Більшість переданих видань з’явилися в діаспорі, зокрема: «Леся Українка. Твори в 12-ти томах» (Нью-Йорк,1953–1954), «Леся Українка. Вибрані твори» (Регенсбург,1946), «Леся Українка. Бояриня» (Торонто, 1971), «Задеснянський Р. Леся Українка» (Б. м., 1945), «Леся Українка (1871–1971): збірник праць на 100-річчя поетки» (Філадельфія, 1971–1980), «Five Russian plays.With one from the Ukrainian» ( New-York, 1977), «Spirit of flame.A Collection of the works of Lesya Ukrainka» ( New-York, 1950) та інші.
Не менш вагомі надходження, що стосуються Юрія Миколайовича Косача (1908–1990). Його редакторська і письменницька праця представлена у виданні «За синім океаном», що виходило в Нью-Йорку з вересня 1959 р. до серпня 1963 р. Нині в колекції музею, завдяки Тамарі Скрипці, зберігається шість чисел журналу. Діаспорна періодика представлена надзвичайно цікавими числами журналів «Арка» (Мюнхен, 1946–1947 рр.), «Нові дні» (Канада-Торонто, 1966), «Овид» (Буенос-Айрес, Аргентина, 1950) та ін., на сторінках яких друкувалися твори як Лесі Українки, так і інших українських митців. В Україні такі джерела належать до справжніх раритетів
Органічно вписалися в експозицію антикварні речі кінця ХІХ – початку ХХ, а саме сталевий ніж для розрізання паперу з декорованою мідною ручкою та чорнильниця із сірого мармуру, подаровані Тамарою Скрипкою.
Завдяки людям, які в різні роки опікувалися музеєм, він став знаним осередком культурного життя Волині. Із фондових матеріалів музею впродовж 2007 – 2016 рр. організовано виставки, присвячені Лесі Українці, родині Косачів, діячам культури минулого і сучасного:
«“…Може то тільки легенда, край той осяяний сонцем”: невідомі автографи Лесі Українки та її близького оточення» – лютий 2007 р.;
- «Карта подорожей Лесі Українки» – лютий 2008 р.;
- «Із фондів Музею Лесі Українки ВНУ: нові надходження» – лютий 2009 р.;
- «Олена Пчілка та Юрій Косач: перегук поколінь» – лютий 2010 р.;
- «Музей Лесі Українки ВНУ: історія, факти, постаті» (до 25-ліття Музею Лесі Українки ВНУ ) – жовтень 2010 р.;
- «“В піснях наших завжди сіятимуть зорі...” (Фольклористична діяльність Лесі Українки, Олени Пчілки, О. Косач-Кривинюк, К. Квітки)» – лютий 2011 р.;
- «“Лісова пісня” Лесі Українки в графіці українських художників» (спільний проект Музею видатних діячів української культури (м. Київ) та Музею Лесі Українки ВНУ) – вересень 2011 р.;
- «Леся Українка в національному книговиданні: історії першодруків творів Лесі Українки» – лютий 2012 р.;
- «Волинські образки: ковельська еліта кін. ХІХ – поч. ХХ ст.» – лютий 2013 р.;
- Шевченкіана родини Косачів – лютий 2014 р.;
- «Місто “Надії”: Луцьк в життєвій і творчій долі Лесі Українки» – лютий 2015 р.;
- «“Дякую вам що ми в світі зустрілися”: Євген Сверстюк в історії Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки» – грудень 2015 р.;
- «“Убий, не здамся…”: образ Лесі Українки в сучасній графіці, політичному плакаті, постері» – лютий 2016 р.;
- «Українка» – лютий 2016 р.
Представлення музейної колекції та її історії здійснено у виданнях:
Документи і матеріали Лесі Українки та родини Косачів у музеях, установах Волині / Упорядкув. Т. Данилюк-Терещук, Н. Пушкар. – Луцьк, 2008.
Леся Українка і сучасність: зб. наук. пр. / упоряд. Н. Сташенко. – Т. 6. – Луцьк : РВВ Волин. нац.ун-ту ім. Лесі Українки, 2010. – С. 567–576.
Леся Українка: доля, культура, епоха : зб. ст. і мат. – Вип. 1. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. – С. 177–184.
Леся Українка: доля, культура, епоха : зб. ст. і мат. – Вип. 2. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – С. 177–184.
Університетські музеї: європейський досвід та українська практика : зб. пр. Міжнар. науково-практичної конференції (6–7 жовтня 2011 р., м. Київ) – Ніжин : Вид-во НДУ імені Миколи Гоголя, 2012. – С. 80–89.
Відзнаки музею Лесі Українки ВНУ:
2005 р. наказом Міністерства освіти і науки України музею Лесі Українки ВНУ присвоєно звання «Зразковий музей», 2008 р. цей статус підтверджено.
2009 р. на Першому всеукраїнському конкурсі громадських музеїв України експозицію Музею Лесі Українки ВНУ було визнано найкращою серед громадських музеїв України й відзначено І місцем у номінації «Краще експозиційне оформлення». 
4 травня 2012 року Постановою колегії управління культури і туризму Волинської обласної державної адміністрації № 2/1 Музею Лесі Українки при Східноєвропейському національному університеті (нині – Волинський національний університет) присвоєно найменування «Народний музей».
Своє завдання і суспільну мету працівники музею прочитують у словах найріднішого і найправдивішого біографа Лесі Українки, її сестри Ольги Косач-Кривинюк: «Найкращою шаною для пам’яті Лесі Українки, цього втілення благородства, лагідності, добрості, а разом з тим незламної сили й мужності, буде те, коли її юні земляки з незламною надією в серці будуть так само напосідливо, як вона, працювати над собою, щоб стати гідними громадянами її укоханої України».
Контактні дані: danyluktanya@ukr.net, +380955382477: Тетяна Данилюк-Терещук.
