11 березня в бібліотеці Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки відбувся захід, присвячений 105-річчю з дня народження Федора Одрача – талановитого українського письменника, уродженця берестейсько-пінського Полісся.
У ньому взяли участь голова Української науково-педагогічної спілки «Берегиня» (Республіка Білорусь) Віктор Місіюк, декан факультету філології та журналістики Юрій Громик, професори СНУ імені Лесі Українки Віктор Давидюк, Григорій Аркушин, Маргарита Жуйкова, директор видавництва «Ключі» Дмитро Головенко, керівник хорової капели «Посвіт» Ростислав Кушнірук, викладачі та студенти факультету філології та журналістики. Окремо варто згадати письменника і головного редактора білорусько-українського альманаху «Справа» Олеся Наварича, котрий через Інтернет теж активно долучився до обговорення творчого доробку Федора Одрача.
Розпочав зустріч голова Української науково-педагогічної спілки «Берегиня» (Республіка Білорусь) Віктор Місіюк, якого присутнім представив декан факультету Юрій Громик та привітав з відзнакою (торік пан Віктор Місіюк отримав від Президента України ювілейну медаль «25 років Незалежності України» за вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету української держави, популяризацію її історичної спадщини та сучасних надбань). У своєму виступі пан Віктор розповів про життєвий шлях письменника та своє знайомство з творами письменника: «Федір Одрач народився в селі Місятичі (Пінське Заріччя), нині це територія Республіки Білорусь. Тож разом з колегами пробую організовувати заходи з популяризації творчості Федора Одрача. Власне, моє знайомство з постаттю письменника відбулося у 2002 році, коли керівник організації, до якої я колись належав, Микола Козловський перевидав “Наше Полісся”, що поширювалося з рук у руки. Згодом більш повно відкрив собі автора через інші його твори. Знайшли хату, в якій народився Федір Одрач. Він там не жив, бо це був будинок його діда. Варто сказати, що справжнє прізвище письменника Шоломицький. Це один із найбільш закорінених шляхетських родів Пінщині, так звана пінська шляхта, яка залишилася вірною східному обряду. Шоломицькі мали й своє родове гніздо, навіть є таке село Шоломичі, відстань між Місятичами і Шоломичами – близько 10 км».
Професор Віктор Давидюк – людина, яка, безперечно, зробила чи не найбільше для популяризації творів Федора Одрача в Україні й Волині зокрема. Віктор Феодосійович пригадав, як усе розпочиналося: «Одрач сам прийшов до Луцька і тут поселився. Коли тільки було засновано Волинський університет, українська діаспора з Інституту розвитку Волині у Вінніпезі (Канада) розпочала регулярно надсилати в бандеролях свої видання. То було шалене багатство. Ніхто в Україні таких видань не мав і не знав. Ім’я Федора Одрача було відкриттям. Ніхто про нього не чув. Ми були першими, хто познайомився з його працями. Перша книга, яку я прочитав, “Щебетун”. Я по-новому відкрив для себе Полісся, де я виріс і якого фактично вже нема. Це було дивовижно. На щастя, тоді Волинську обласну друкарню очолював Дмитро Головенко. Він, маючи комерційних хист, вирішив ризикнути й перевидав книгу “Щебетун”. Твори письменника повністю автобіографічні. Він описує як він їхав вузькоколійкою до родичів у Пнівне, але там ми не знайшли людей з таким прізвищем. Натомість у Любешові є Шоломицькі, але про свій рід вони не пам’ятають. Прикро, прізвище залишилося, а родовий слід утрачено».
Творчість Федора Одрача актуальна та цікава і етнографам, і діалектологам. Як стверджує професор Григорій Аркушин, захопився творами письменника з професійного погляду – як діалектолог. Науковець стверджує, що в говірці мешканців берестейсько-пінського Полісся наявні основні риси української мови, що дає підстави вважати їх українцями.
Натомість професор Маргарита Жуйкова закликала не створювати стереотипів довкола постаті Федора Одрача: «Не створюймо стереотип про те, що Федір Одрач – регіональний письменник. Подумаймо, чи для нас Василь Стефаник – регіональний письменник, чи Улас Самчук – регіональний письменник. Що ж, про Дермань писав, значить регіональний?! Письменник регіональний доти, поки він не став популярний, поки про нього не поширили інформацію. Я вважаю, що ці перші два кроки, які зробило видавництво “Ключі” та Дмитро Головенко, вкрай важливі, вони скеровані, аби відкрити українцям Федора Одрача. Його, очевидно, більше знають у Канаді, ніж в Україні. Це дуже прикро. Це не регіональний письменник. Регіональність накладає якийсь відбиток неповноцінності, друго- чи третьосортності. Аби оцінити письменника, зовсім не потрібно дивитися, звідки він родом і про що він пише, потрібно подивитися, як він пише». Маргарита Василівна принесла на зустріч унікальну книгу Федора Одрача «Вощадь» (вощадь – діалектизм, що означає ранкову заграву). Її письменник фактично не закінчив, адже в задумі була трилогія. Тут автор розповідає про той період, коли працював учителем. А це 1939 рік – початок окупації та насадження комуністичної ідеології. Маргарита Жуйкова зачитала кілька рядків із книги, аби всі присутні могли проникнути і минуле й відчути ті емоції, які були в автора, коли він щоденно споглядав на процеси знищення місцевої культури та впровадження в дію сталінської ідеології.
Письменник і головний редактор білорусько-українського альманаху «Справа» Олесь Наварич не лише розповів про свій часопис, а й наголосив на важливості спільної просвітницької роботи серед українців та білорусів. Як розповів громадський активіст, лише нині білоруська влада починає усвідомлювати, якої помилки припустилася не розвиваючи та не популяризуючи білоруської мови серед населення.
Про своє знайомство з Федорем Одрачем пригадав і Юрій Громик. Це також була книга «Наше Полісся», написана у 1955 р.: «Втішно, справді, що пророцтво Федора Одрача про незалежну, вільну Україну справдилося. І дуже втішно, що незалежна, вільна Україна теж пам’ятає про Федора Одрача. Сподіваємося, що сьогоднішня наша розмова – це такий місток від українського материка до тієї частини берестейсько-пінського Полісся, яке в силу історичних обставин опинилося у складі білоруської держави. Дуже символічно, що саме на Волині завдяки професорам Віктору Давидюку, Григорію Аркушину й видавцеві Дмитру Головенку повертається ім’я – Федір Одрач. Пан Віктор Давидюк дуже вдало назвав передмову до перевидання книги письменника “Щебетун” – “Вигнанець повертається”. Тому ця зустріч – ще одне повернення вигнанця Федора Одрача в Україну».
Опісля зустрічі всі охочі мали змогу придбати перевидання двох книг Федора Одрача «Щебетун» та «На непевному грунті», яке здійснив Дмитро Головенко.
Відділ зв’язків із громадськістю
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело