Лариса Івшина: журналістика повинна бути зацікавлена у побудові розвиненої та демократичної держави

від redactor, 19 квітня, 2019
Переглянути на сайті

Візит до СНУ імені Лесі Українки головного редактора Всеукраїнської щоденної газети «День» Лариси Івшиної – це завжди можливість молоді отримати натхнення чи поштовх до реалізації власних мрій і прагнень. Ось і цього разу, 18 квітня, творча зустріч із почесним професором СНУ імені Лесі Українки Ларисою Олексіївною не обмежилася презентацією нової книги «AVE. До 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського».

Студенти та науковці поспілкувалися з гостею щодо національного діалогу, а також викликів для української держави, про журналістику, культуру та розвиток громадянського суспільства. «Нині як ніколи можна провести історичні паралелі між тим, що було, і тим, що є сьогодні», – зауважила, представляючи пані Ларису, модератор зустрічі – проректор науково-педагогічної роботи, євроінтеграції та роботи зі студентами Анна Данильчук.

Перед створенням українського ВВС потрібно спочатку створити у себе Британію

Власне, про минулий досвід існування української держави, суспільства та власний професійний шлях і розпочала зустріч Лариса Івшина: «Мабуть, усе визначається попереднім досвідом. З чим ти заходиш у свою професію, з яким досвідом. Для мене не було “помислом” те, що говорили західні тренери у 90-х із журналістики – відстороненість, нейтральність. Так, це потрібно, але цього не достатньо!» Як приклад Лариса Олексіївна пригадала своє стажування у газеті «Радянська Волинь». Це видання вже тоді відрізнялося від інших, і справа не в тому, що там не було радянської пропаганди – була. Але були й життєві історії, щось своє, автентичне, стильове. «Це було щось не знищене до кінця, не задушене й не витравлене, яке крутилось у волинському світі. Ось чому я у Києво-Могилянській академії на лекції сказала про журналістські навчання. Що перед тим як створювати українське ВВС треба спочатку створити у себе Британію. Не може бути журналістика неангажована побудовою власної держави. Таким прикладом є “Gazeta Wyborcza” на початку відродження Польщі. Там усі були зацікавлені у побудові розвиненої та демократичної Польщі. У нас же вчили дбати про плюралізм і процес заплутування думок суспільству, який триває й нині. Але найгірше, що він спотворив журналістику і звів її функцію до обслуговування феодальних боїв», – резюмувала Лариса Івшина.


Війни виграють або програють учителі

«Мої університети» – саме таку назву має ще одна книга газети «День». Тривалий час усі ініціативи колектив видання реалізує, насамперед, через заклади вищої освіти, школи, бібліотеки, тут же шукає сподвижників усього українського, які відкривають для громадянського суспільства нові сторінки історії, культури, духовних надбань нашої нації. Саме свою рідну школу в Локачах і чудову бібліотеку при ній Лариса Івшина вважає одними зі складників свого професійного становлення й особистісного зростання. «Чому університети? Бо я побачила, що медіа лише віддзеркалюють і при цьому віддзеркалюють у “кривих дзеркалах”, – мовила пані Лариса. – Інерційність – це хибна стратегія, треба йти туди, куди хочеш іти сам, а не чекати, що хтось зробить за нас».

«Ми щороку проводимо літню школу журналістики. Я упродовж багатьох років при знайомстві зі студентами ставлю їм одні й ті ж питання і бачу, що вони не знають відповідей. А це кращі студенти, що вже тоді говорити про училища, технікуми. У нашому суспільстві дуже слабка роль інтелектуалів. Так, ми маємо талановитих викладачів, ентузіастів, які просто відповідальні. Це рятує країну. Але до тої високої планки, яку хоче взяти наше суспільство, ми не готові й не готуємося», – підсумувала редакторка «Дня».

Після запитань про політичну ситуацію в країні, чинники, які призвели до неї, прорахунки чинної команди, можливі сценарії розвитку держави після виборів і роль сучасних моральних авторитетів, Лариса Івшина запевнила, що й надалі продовжить спілкування з молоддю, залучатиме науковців і звичайних українців до своїх проектів: «На жаль, маємо дуже слабку відповідальність інтелектуальної еліти. І знати свою новітню історію ми теж повинні. Я і мій колектив продовжимо нашу справу, щоб мати алібі перед собою, поколіннями. Зрештою, і для самих себе, бо це наше покликання!»

Відділ звязків із громадськістю

При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело

Image
Type