Здоров’я людей – найважливіша, фундаментальна річ. Від нього залежить і їхній добробут, і держави загалом, адже тільки тоді можна говорити про розвиток всіх сфер.
Для того, щоб зберегти своє здоров’я, кожній людині потрібно докласти максимум зусиль. Інколи складно впоратися з цим самотужки і доводиться звертатися до спеціалістів.
У період пандемії коронавірусу кожен частіше замислювався про своє здоров’я, а під час виходу з карантину питання повернення до нормального, насиченого ритму життя без додаткового стресу до організму дуже актуальне для всіх. Тому ми вирішили поспілкуватися про це зі спеціалістом, який зможе дати цінні поради, які допоможуть кожному.
Тож читайте інтерв’ю про здоровий спосіб життя, заняття спортом, мотивацію, онлайн-навчання з викладачем кафедри спортивно-масової та туристичної робити Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, кандидатом педагогічних наук, спортсменом, тренером Антоном Яловиком.
– Під час карантину багато людей вели не дуже активний спосіб життя. Як, на Вашу думку, з цього виходити? Як повертатися до звичного темпу? Як під час карантинних обмежень усе ж займатися спортом?
– Починати потрібно з харчування, режиму дня. Сьогодні всі вже звикли довше поспати. Тому найважче, напевно, налаштувати режим дня. Але потрібно прокидатися о сьомій ранку, почати правильно харчуватися, їсти більше овочів, фруктів, тим більше, що зараз на ці продукти буде сезон. Капуста, огірки, помідори, полуниця – це все обов’язково їсти. Водночас, щоб налагодити режим, потрібно використовувати контрастний душ зранку: митися гарячою водою, потім холодною, потім гарячою, а завершувати вже холодною, щоб прокинутися. Завдяки таким наполегливим діям можна повернутися до нормального темпу життя та режиму дня.
– Ще є кілька тижнів до завершення карантину. Говорять, що його будуть продовжувати. Які поради дасте щодо правильного харчування, яке б допомогло людям повернутися до оптимальних форм (можливо, трішки схуднути)?
– Тут потрібно зробити акцент на складних вуглеводах – кашах, макаронах твердих сортів. Якщо немає протипоказань – на яйцях, м’ясі і, звичайно ж, потрібно їсти дуже багато овочів, фруктів, ягід.
Також можна долучитися до онлайн-тренувань. До прикладу, я з помічниками організовую такий комплексний марафон, який складається з тренувань, правильного харчування, отримання корисної інформації під час вебінарів тощо. Найголовніше – виконувати вказівки щодо харчування. Ми завжди акцентуємо на цьому. Я досить детально розписую меню. Це середньостатистичні дані, але вони підходять людям, і клієнти дуже задоволені. Водночас є вправи з поясненнями. Усе дуже просто та зрозуміло. Проводимо це в інстаграмі, тому це зручно та доступно. Також ми залучаємо різних експертів. До прикладу, нашими спікерами були власниця модельного агентства «Grace Model House» Анна Тріль; майстер-перукар із Києва Ірина Коваль; стиліст Катерина Ковальчук, яка розповідала, як скласти гарний гардероб; власниця бренду «Юлія Паста» Юлія Фагієнко. Також я запрошував своїх колег-тренерів, зокрема Руслана Тубялка з Вінниці, який розповідав учасникам марафону, як почати бігати і як робити це правильно. Ми вирішили зробити такий марафон максимально доступним, щоб залучити більше людей. І це у нас вийшло, бо маємо учасників із Києва, Харкова, Вінниці, Одеси, Тернополя, Львова Луцька. Навіть із Італії, Канади, Польщі, ОАЕ та Німеччини!
– Щодо дистанційного навчання багато різних відгуків і з боку студентів, і з боку викладачів. Як таку вимушену форму роботи можете оцінити Ви?
– Як на мене, це дуже класний варіант. У світі дуже часто використовують такі форми роботи. У викладачів багато можливостей: матеріал можна відзняти, лекції – проводити онлайн. Таке давно практикують. Для дистанційного навчання є дуже багато платформ, починаючи з найпростіших (вайберу, інстаграму, телеграму) і закінчуючи складнішими, як-от Trello, де викладач контролює процес. Можна запропонувати тести, де не можна списати, оскільки на виконання завдання дається небагато часу. Як на мене, це навіть краще, бо навчальний процес стає максимально інформативним. Це не буде просиджування зайвих годин, а точно, конкретно, лаконічно. Теоретичні години можна перевести на онлайн, а практику вже проводити вживу. Це дуже класно. Що відрізняє вебінар від лекції? А ніщо. Студенти так само сидять і слухають викладача.
Насправді усе залежить саме від нього. Якщо викладач інформаційно «підкований», то це велике поля для його наукового зростання.
Студенти кажуть: «Таке враження, що зараз потрібно більше вчити, ніж тоді, коли ми ходили на пари». А все тому, що є конкретне завдання, яке необхідно виконати. Тут вже не відмажешся. «Мене не було», «Я забув», «Я не знайшов інформації» – не проходить. Студент отримує інформацію, конкретне завдання та час. Саме в цьому я вбачаю переваги, бо така форма роботи дисциплінує.
– Ви практикуєте онлайн-тренування і маєте багато підопічних, які показали хороший результат. У чому секрет мотивації на відстані, адже багатьом Вашим колегам не вдається зарядити своїх вихованців на роботу навіть під час живого спілкування?
– Знаєте, як кажуть: «Коли буде готовий учень – тоді прийде і вчитель». Дійсно, до мене приходять умотивовані люди, які мають певні цілі. Але в будь-якій сфері найкраща мотивація – швидкі зміни. Люди, які працюють зі мною, бачать їх уже за перший тиждень. Стаєш на вагу – і мінус кілограм, мінус два сантиметри в талії, бедрах. І цей результат мотивує. У моїй програмі Бодіранонлайн налаштований сам механізм мотивації. Я працюю через різні моменти, яких дуже довго вчився. Є тренер-сесії. Коли я спілкуюся з людьми, задаю питання, розглядаємо різні ситуації. Дуже часто проблеми з мотивацією або її відсутністю психологічні. Тому ми маємо знайти причину, чому варто займатися. Я завжди кажу: «Це потрібно не мені, а тому, хто хоче отримати результат». Людина, яка має бажання і слухається порад тренера, на 200 % отримає результат. Це додатковий плюс. В офлайн-режимах часто не ставлять цілі. Ну, ходить людина – і ходить собі. Ми ставимо дедлайни, цілі та фіксуємо їх. Це психологія. Є ціль, і вона має бути записана. Також у тренуваннях ми рухаємося від простого до складного. Щодо харчування, то тут теж контроль. Люди скидають мені все, що їдять. У нас створена група у вайбері, то вона схожа на якийсь журнал (сміється, – прим. авт.).
– Ви вже займаєтеся тренерською діяльністю 10 років і можете порівняти, чи змінився інтерес молоді до занять спортом за цей час? Зменшився чи збільшився?
– Сьогодні у мене більше дівчат. Я орієнтуюся на жіночу аудиторію. Тому співвідношення таке. Але якщо взяти загальну тенденцію, то більше своїм здоров’ям цікавлять жінки, ніж чоловіки. Якщо взяти 2005 рік, коли я був студентом, то їх було мало. Більше цікавилися хлопці – тренажерка, качати груди, біцепс. Але сьогодні усе ж переважно жінки.
– Наскільки наш Університет – хороша платформа для пропагування здорового способу життя та спорту загалом?
– Говорячи коротко – дуже хороша платформа. У нас багато фахівців, зокрема моїх колег, які для тренувань застосовують різні дослідження. Вони пропагують здоровий спосіб життя. Також у нас наявне легкоатлетичне ядро – гарне місце, де можна займатися легкою атлетикою, волейболом, футболом, баскетболом. Університет спонукає розвиток командних видів спорту – є баскетбольна, волейбольна команди.
Також ми можемо займатися на стадіоні «Авангард». Це круто, бо під час мого студентського життя не було таких умов для тренувань.
– Після проведення Всеукраїнських легкоатлетичних змагань у Луцьку наше місто частіше почали називати столицею легкої атлетики. Чи наявний у нашому краю кадровий потенціал для такого почесного звання?
– Кадри не з’являються просто так, а виховуються. У нас є спортивні школи, де це все повинно робитися. Чесно кажучи, з кадрами трішки проблеми, бо молодь важко залучити до занять легкою атлетикою. Тобто, потенціал великий, багато юних спортсменів, які мають хороші силові, швидкісні показники для свого віку, але їх важко зацікавити. Сьогодні молодь може займатися, але дуже важливий фінансовий складник. Для того, щоб у спорті заробити 12 тисяч гривень, потрібно дуже багато працювати. Тому часто у спортсменів відсутня мотивація. Коли я займався легкою атлетикою, то це було трохи престижно, хоч спортсмени і тоді не заробляли багато. А сьогодні у молоді багато варіантів працевлаштування, тому часто вони, на жаль, кидають спорт.
– Як на базі Східноєвропейського національного університету налагодити «постачання» хороших спортсменів, які могли б боротися за високі українські, європейські та світові нагороди?
– Найбільший плюс у тому, що можна залучати спортсменів певного рівня і на базі вишу їх виховувати, робити з них майстрів спорту і так далі. Як не крути, якщо студент вступає на І курс без розряду, то за 5 років, якщо він зробить кандидата, то це буде просто супер. Потрібно закладати базу, яка напрацьовується роками. Тому, як варіант, може бути залучення спортсменів, які мають спортивні заслуги та розряди, а тоді можна в Університеті формувати перші результати.
– Тобто «з нуля» в Університеті неможливо розвинути успішного спортсмена?
– Є, звичайно ж, окремі випадки, які це заперечують, й окремі види спорту, які дають змогу це робити. Наприклад, на базі Університету досить добре розвинена підготовка зі спортивної ходьби. У Володимира Трохимовича Яловика є методика, напрацювання. І хлопці з волинських сіл, які ніколи не займалися серйозно спортом, за два–три роки можуть виконати майстра спорту. І це не поодинокий випадок, коли пощастило. Дехто каже, що спортивна ходьба – це легкий вид спорту, але це колосальна робота. Бо я знаю, які об’єми виконують ці хлопці та дівчата. Якщо хтось готовий ходити по 200 кілометрів щотижня, то будь ласка, робіть – і буде видно, як це легко (сміється, – прим. авт.).
– Які види у підготовці спортсменів в Університеті переважають, з якими проблеми? Де потрібно додати?
– Якщо з легкої атлетики, то добре розвинута спортивна ходьба. Також метання молота (тренер Роман Євгенович Черкашин). Михайло Степанович Мороз займається підготовкою спринтерів, Жанна Станіславівна Мудрик готує потужну команду стрибунів. Добре розвинений кікбоксинг, баскетбол, волейбол, але недостатньо футболу, хоча можна було б зробити команду.
Щодо легкої атлетики, то я б залучав більше людей, але це все важко робити, бо потрібна підтримка. Це залежить не тільки від Університету. В нас дуже багато бюрократії, яка часто заважає молодим талантам розвиватися. На мою думку, в нас немає системи, мотивації. Потрібно ставити цілі та розуміти, для чого це все робиться. Потрібно мотивація не тільки спортсменів, а й тренерів і викладачів. Це глобальна проблема.
Щоб підняти рівень спорту, достатньо декілька моментів – підвищити заробітну плату членам збірної України зі всіх видів спорту. Професійним спортсменам на відновлення, екіпіровку, харчування, масажі потрібні гроші. Вони все, що отримують, те і віддають. Люди заздрять, кажуть, що олімпійці отримали квартири, але це дуже великий обсяг роботи.
– Як, на Вашу думку, потрібно розвивати український спорт?
– Я б за приклад брав систему підготовки США. Там добре розвинуті всі види спорту. На високому рівні університетський спорт. Спортсмен не платить за навчання, а отримує стипендію, і за нього борються кілька вишів. Я вважаю, що спортсменів потрібно підтримувати і допомагати. Важко зробити одночасно спортсмена та науковця. Коли тренуєшся двічі щодня, то опановувати щось додатково дуже важко. У мене колись був вибір: чи займатися, чи вчитися. І я писав дисертацію і брав участь у змаганнях. Це дуже важко переключатися з одного заняття на інше та сконцентруватися на досягненні результату.
– У нашому Університеті виховано багато хороших спортсменів-легкоатлетів. Як щодо молодого покоління, яке навчається у СНУ імені Лесі Українки? Чи є достойна зміна уже титулованим спортсменам (до прикладу, скороходам)? Можливо, виділите когось, на кого покладаєте надії?
– Усе залежить від внутрішньої мотивації людини. Я можу назвати багато імен, а через пів року вони, не дай Бог, закинуть спорт. Є багато хороших спортсменів, але все залежить від них. Для мене приклад захопленості своєю роботою – батько. Я завжди дивувався його відданості спорту і поважав як професіонала, бо він цим «горить». На жаль, у нас у спорті тренер повинен бути дієтолом, менеджером, фармакологом, психологом, бухгалтером. Потрібне достатнє фінансування – і тоді люди будуть проситися і хотіти потрапити у спорт.
Саме тоді все буде добре і проблем із кадрами не виникатиме.
– Як карантин позначився на спортсменах, їхній підготовці, формі? Чи вплине це на показники після відновлення змагань?
– Це однозначно впливає. Під час карантину спортсменам давали підтримувальне навантаження і, звичайно, що темп серцево-судинної системи і готовності трохи був зниженим. Ми робили дослідження, і час відновлення був гірший на 30–35 %. Якщо раніше могли показник пульсу 160 відновити за хвилину до 115, то зараз цей період довший. Під час самого виконання роботи частота пульсу зросла на 15 %. Це можна пояснити тим, що спортсмени не мали тієї інтенсивності, як під час звичайних днів. Але це не страшно.
Ми не знаємо, коли відбуватимуться змагання, але надіємося, що все буде добре. Зараз очікуємо на відновлення тренувань. Чи відбудеться у Луцьку чемпіонат України – невідомо, але будемо тренуватися.
– За свою тренерську діяльність Ви підготували багато майстрів спорту України та майстрів спорту України міжнародного класу, переможців і призерів і всеукраїнських, і міжнародних змагань. Можете сказати, від чого насамперед залежить подальший успіх спортсмена: від закладеного з народження таланту, чи все ж від роботи над собою? Що стоїть на першому місці?
– Тут усе залежить від рівня. Якщо ми говоримо про дуже серйозний рівень, то, звичайно, мають бути фізіологічні показники. Організм повинен мати стійку імунну систему, хороші показники крові, початкові рівні витривалості, швидкості, гнучкості. Звичайно, такі моменти напрацьовуються. Це залежить від виду спорту.
Багато хто говорить, що потрібно знайти талант – і все буде. Безумовно, це має значення, усі володіють певним рівнем підготовки. У когось він вищий із народження, у когось нижчий, але повинна бути робота над собою, працелюбність, терпіння, психологічна стійкість. Я б сказав, що потрібні три складники: психологія, фізіологія, мотивація. Є люди, які мають бажання, але це не їхнє. Не кожен може стати музикантом, викладачем англійської, підприємцем. Людина повинна знайти себе і працювати над собою. Якщо я сьогодні побачив фільм «Роккі» і хочу стати чемпіоном, то такого не буде. Є винятки. Не факт, що людина із задатками стане чемпіоном. У моїй практиці були випадки, коли спортсмен виконав перший розряд КМС і після закінчення Університету покинув усе і через певні обставини пішов працювати. Тут має все співпасти: умови, бажання, задатки, вміння терпіти, хороша методика, психологічні моменти, фармакологія, відновлення, масаж, сауна, правильне харчування. Якщо це все є, тоді можна говорити про підготовку олімпійського чемпіона.
Розмовляв
Андрій ПЕТРУШКО
