Дев’ятого листопада в закладі «KAVA.АVENUE» відбулася медіакава, на якій викладачі, студенти та випускники факультету філології та журналістики і запрошені гості обговорювали результати квесту «Хто? Що? Коли?» (редакціями луцьких ЗМІ), а також спілкувалися на тему гендеру в журналістиці.
На запрошення громадської організації «Альтернативна журналістика» (захід відбувся за сприяння Українського жіночого фонду), у медіакаві взяли участь: Андрій Мошкун – журналіст «Волинської правди»; Оксана Косюк – кандидат філологічних наук, доцент, голова громадської організації «Альтернативна журналістика»; Софія Гудич – журналістка «Таблоїда Волині»; Марія Доманська – очільниця навчальної телерадіостудії факультету філології та журналістики, відома журналістка та громадська діячка; Дмитро Безвербний – журналіст «Громадського. Волинь»; Юрій Громик – декан факультету філології та журналістики; Юлія Кравчук, Катерина Сітовська, Олександра Садова, Світлана Сахарук, Дарина Мартинюк – студентки другого курсу; Максим Косюр і Владислав Першута – студенти першого курсу.
Марія Доманська
Дарина Мартинюк
Катерина Сітовська
Світлана Сахарук
Для проведення медіаквесту було створено дві команди: чоловічу та жіночу: чоловіча повинна була дослідити фемінну журналістику, жіноча – маскулінну. Дівчата перемогли.
Обидві команди створили оригінальні матеріали на цю тему; ось окремі з них.
Олександра Садова: «Ви чули щось про маскулінну та фемінну журналістику? Завдяки медіаквесту ГО “Альтернативна журналістика” я змогла дослідити гендерну проблему у волинських ЗМІ.
На відміну від факультетів журналістики, у редакціях працює безліч чоловіків-журналістів, хоч і досі існує певний поділ на чоловічі та жіночі теми. Маскулінна журналістика – це спорт, новітні технології, кримінал та війна, адже чоловіків завжди вважали сильною статтю. Об’єктами ж фемінної журналістики вважають культуру, моду, сімейні теми та психологію. Але ж журналісти повинні бути компетентними абсолютно в усіх сферах, чи не так? Журналіст – це особа без статі, тому, перш за все, він повинен об’єктивно висвітлювати все, що відбувається у світі. На запитання “Як бути, коли в редакції немає чоловіків? Не писати на ці теми?” головний редактор незалежного інтернет-видання “Волинь online” Мар’яна Метельська відповіла: “Писати. Яка різниця чи ти чоловік, чи жінка? По-моєму, у сучасному світі забагато говоріння замість роботи. Потрібно просто працювати, а не шукати підводні течії”. Думку медійниці підтримали й інші волинські журналісти.
На дворі все-таки XXI століття, тому настав час відкинути всі стереотипи. Зараз немає нічого неможливого, тим паче – у журналістиці».
Олександра Садова
Матеріали хлопців виявилися трохи іншого характеру.
Володимир Козир: «Сьогодні, 30 жовтня, студенти-юнаки ФФтаЖ СНУ імені Лесі Українки завітали в одне з представництв Волинського суспільного телебачення, де провели коротке опитування стосовно гендерної ситуації на телеканалі.
Журналістка новинного відділу розповіла, що в колективі каналу переважають дівчата: “Щодо журналістики та кількості працівників, то в нас несправедливість – переважають жінки. Хлопців у нас двоє чи троє, і ми їх дуже бережемо”, – говорить вона. Також було зауважено, що визначена тенденція переважає тому, що, можливо, чоловікам виплачують замалі кошти, щоб утримувати, приміром, сім'ю.
Варто також зазначити, що Волинське суспільне телебачення вдається до використання фемінітивів, які швидко поширюються в інформаційному просторі Луцька та України загалом.
Зателефонувавши за номером, Указаним на сайті “0332.ua”, ми поспілкувалися з журналісткою, яка дала парадоксальний коментар: “Рівність необхідна, тому що на планеті живуть і чоловіки, і жінки. Середній вік закінчився”».
Власне сама медіакава розпочалася із вступного слова Оксани Косюк – організатора цього дійства, а потім відбулося нагородження переможниць медіаквесту.
Оксана Косюк
Юрій Громик
Перед тим як нагородити дівчат, декан факультету філології та журналістики Юрій Громик сказав декілька слів: «Щиро тішуся за тих студентів, які навчаються на журналістиці, бо так багато цікавого, екстремального, пізнавального, як маєте ви, не мають студенти, мабуть, жодного іншого напряму підготовки в Україні. А завдяки Оксані Михайлівні, думаю, і серед студентів спеціальності «Журналістика» в цілій державі ви попереду за пригодами – пізнавальними й екстремальними. Дуже втішно, що відбувся цей медіаквест. Це був важливий досвід, бо проблема й справді дуже цікава не тільки на рівні ЗМІ, а й загалом…».
Софія Гудич
Після нагородження розпочалася дискусія про фемінітиви в публікаціях. Оригінальну думку висловила Софія Гудич – студентка та журналістка «Таблоїда Волині»: «Справді, у нас у виданні фемінітиви використовують постійно; якщо ми знаходимо старі матеріали і бачимо, що в нас фотографка – це фотограф, то ми виправляємо. Читачі ще не настільки звикли до цього: нам навіть часом виділяють це як помилку, пишуть на пошту, що це треба поправити. У нас є така позиція – це позиція редакції. Правопис нам не забороняє використовувати фемінітиви, тому ми ними послуговуємося. Ми не досліджуємо гендерну проблематику як таку, не пишемо матеріалів, де публікуємо якісь свої дослідження, але ми намагаємося бути гендерно чутливими».
Після слів Софії Оксана Косюк запитала Юрія Громика, чи справді український правопис не забороняє вживати фемінітиви. Декан відповів: «Варто розмежовувати два рівні спілкування: є рівень офіційного спілкування, а є – щоденного, побутового. Академічний «Словник української мови», “Словарь української мови” Б. Грінченка містять певну кількість фемінітивів (їх там більше сотні). Вони давно усталені в мові, але більшість із них мають ремарку – розмовне. До проблеми фемінітивів я ставлюся дуже спокійно. Адже якщо йдеться про щоденне неофіційне спілкування, то ми використовуємо не тільки фемінітиви, а й діалектизми, жаргонізми і таке інше. Якщо мова про рівень офіційного спілкування, то я думаю, що в такому випадку деякі новітні штучні новотвори не зовсім доречні. Потенційно фемінітиви можуть стати нормою, якщо їхнє вживання в різних стилях і ситуаціях мовлення буде закріплене тривалою практикою».
Згодом почалася розмова про гендерне питання в дитячому вихованні. Головний редактор журналу «Бедрик», викладач журналістики Оксана Самуляк, яка, на жаль, не змогла відвідати дійство, надіслала листа:
«“Бедрик” – усеукраїнський дитячий інформаційно-розважальний журнал. Він спрямований однаковою мірою і на хлопчиків, і на дівчаток. Як мама сина і доньки, думаю, вмію сприймати, відчувати, аналізувати потреби дітей і створювати універсальний інформаційний меседж, який максимально повною мірою задовольнив би читацькі потреби маленьких представників обох статей.
Якщо аналізувати редакційну пошту, то незначною мірою активнішими будуть дівчатка. Цифри наведу неточні, але приблизно 60 % листів отримуємо від представниць прекрасної статі. Однак цікаве спостереження: дівчатка завжди листи пишуть самостійно, а от якщо уважно розглянути “письмо” хлопчиків, закрадається думка, що їхні думки записував хтось дорослий, тобто листи вони писали не самостійно (думки – дитини, почерк – дорослої людини). Не завжди, але таку тенденцію простежую.
Протягом останнього місяця редакція проводить конкурс “Мій найкращий друг”. Листів прийшло ще небагато, але з перших отриманих можу зробити висновок, що дівчатка найбільше тішаться молодшими за себе братиками, сестричками чи просто друзями, а от хлоп’ята тягнуться до старших.
Періодично я особисто проводжу зустрічі зі своїми читачами – відвідую школи, дитсадки. Від імені редакції проводимо дитячі розваги, конкурси. Працюючи з малятами, помітила, що дівчатка дуже люблять завдання, орієнтовані на співпрацю, взаємодопомогу, групову діяльність. А от хлопчики люблять змагатись одноосібно, конкурувати. Але, мабуть, тим і цікавою є робота з дітками – що усі вони різні, і в кожній “маленькій людині” захована велика Особистість».
Юлія Кравчук
Після обговорення листа мікрофон потрапив у руки Юлії Кравчук. Вона відповідала на запитання, як під час медіаквесту їй було працювати в суто дівчачій команді. Юлія зазначила, що оскільки всі дівчата в її команді – одногрупниці, то їм було легше працювати одна з одною. Але також додала, що дівчатам притаманна надмірна емоційність, тому, коли щось у них не виходить, відразу з’являються сльози на очах; правда, особливих труднощів, які б дуже сильно завадили роботі, у них не було.
Максим Косюр і Владислав Першута
Без уваги не залишилися і хлопці-першокурсники. Оксана Михайлівна запитала їх, як їм навчання в переважно жіночій групі. Відповіді хлопців були схожими. Владислав Першута розповів, що він не відчуває ніякого дискомфорту, коли його оточують переважно дівчата, додав, що не відчуває тиску з боку дівчат, отже, його все влаштовує. А Максим Косюр зауважив таке: «Я хочу повернутися до своїх юних років. Ще в 11 класі я навчався в майже чоловічому колективі. У нас було лише двоє дівчат, а хлопців 7, тому можу сказати, що великої різниці немає. Щоправда, дівчата більш спокійні і дають списувати».
Андрій Мошкун
Наступне запитання було до журналіста «Волинської правди», випускника факультету філології та журналістики Андрія Мошкуна: «Коли ви шукаєте журналістів на роботу, чи є у вас такі вимоги, що то має бути хлопець або дівчина?» У відповідь прозвучало: «…Зараз є дівчата, які чудово розуміються в спорті, вони не гірше чоловіків розбираються у футболі, а коли говоримо про військову тематику, так само є жінки, які їздять у гарячі точки. З цим проблем немає».
Дмитро Безвербний
Після Андрія Мошкуна до розмови долучили журналіста громадського телебачення Дмитра Безвербного, який теж висловив свою думку стосовно гендеру в журналістиці. Він пояснив, що принагідне обурення жінок стосовно гендерної нерівності, мабуть, пов’язане із психологією, але оскільки він не є експертом у цій сфері, то й не буде вдаватися в деталі.
На завершення медіакави Оксани Косюк проанонсувала наступні конкурси, які фінансуватиме ГО «Альтернативна журналістика». Отже, нас чекає багато цікавого.
Максим КОСЮР,
студент факультету філології та журналістики
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело