Деякі молоді люди (вірю, що таких багато) хочуть подорожувати, відкривати для себе щось нове, розвиватись, тобто не стояти на місці, а постійно рухатись уперед. Найбільші перепони для цього – нестача грошей, лінь, небажання виходити із зони комфорту, величезна зайнятість (наприклад, навчання). Насправді, це все легко подолати, було б бажання.
Одна моя знайома восени їздила до Польщі за проектом «Study tours to Poland», мета якого – ознайомлення студентів з України, Росії, Білорусі й Молдови з культурою, освітою, історією, системою управління Польщі. Я подумав, що це справді крута можливість для подорожі, адже організатори всім забезпечують і навіть відшкодовують фінансові витрати. Дочекавшись наступного набору, я заповнив аплікаційну форму та подав кілька документів. Прийшли результати – я в резерві. «Напевно, так лагідно відмовили», – подумав я. Проте через два тижні мені зателефонували і повідомили, що я можу поїхати, адже хтось відмовився. Перші почуття: здивування, радість і… паніка. З легкого благословіння декана, Юрія Громика, я швиденько зробив візу та на півмісяця вирушив до Польщі. Попереду було 14 насичених і яскравих днів.
Спершу знайомство з усіма учасниками та незабутні екскурсії денним і вечірнім Краковом, Замком Вавель, Заводом Оскара Шиндлера, Музеєм нацистської окупації міста.
Опісля ми переїхали до Катовіце – столиці Сілезького воєводства, а там і до Битома, де ми й жили решту днів. Знову цікавезні екскурсії інтерактивним Музеєм сілезьких повстань, спілкування з «людьми третього віку» – пенсіонерами, які навчаються в університетах, беруть участь у волонтерських проектах (оцифровують старі фотографії для їх збереження, відновлюють дитячі майданчики), та, звісно, міні-урок польської мови.
Наступні кілька днів були досить офіційними. Перший пункт – Сілезьке воєводство (щось схоже на нашу облраду, але абсолютно відмінна структура). У Польщі кожен орган управління не залежить від іншого, усі мають свої функції й виконують їх. Тому країна й розвивається. Далі був Сілезький університет, зустріч зі студактивом (студрада має на рік 250 000 злотих), мегакрута 4-поверхова бібліотека.
Далі зустріч із прес-секретарем президента міста Глівіце Мареком Яжембовським. Він розповів про місто, яке в 90-і роки було одним із найбідніших у воєводстві, а зараз одне з найбагатших у Польщі. І це завдяки тій самій системі управління: місто не залежить від воєводства. Наступним етапом дня став похід до пальмаріуму з величезною кількістю екзотичних тропічних рослин та міні-океанаріумом, Музею Оскара Тропловіца (засновника «Nivea») і радіостанції Глівіце – фактично місця, де розпочалась Друга світова війна.
Один день був присвячений цікавим воркошопам щодо роботи в команді, комунікації та вміння знаходити рішення в незвичайних ситуаціях. Завершилось усе мультикультурним вечором, де кожна з країн-учасниць проекту представляла свою культуру.
Цежин – напівчеське і напівпольське місто. В польську частину ми дібрались автобусом за півгодини, а звідти уже, трішки прогулявшись, сходили в Чехію. Кордон – 20-сантиметрова лінія.
На восьмий день ми побували у приватному університеті в Хожуві, здійснили поїздку в Освенцим. Біля цього міста розташований найбільший і найстрашніший концтабір, створений німцями, – Аушвіц-Біркенау.
Останній день програми «Study tours to Poland» ознаменувався інтерв’ю на місцевому телебаченні та велосипедною прогулянкою Краковом.
Я щасливий, адже такі проекти об’єднують різних людей, за вірою, культурою, політичними поглядами, дають нові знайомства й неймовірні враження.
Максим ДРАЧ,
студент факультету філології та журналістики
При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело
