Цьогоріч кафедра української мови Волинського національного університету імені Лесі Українки відсвяткувала свій 50‑річний ювілей. Знаковими стали щонайменше дві події. Одна з них – Міжнародна наукова конференція «Українська мова в сучасному науковому вимірі», яка відбулася 1–2 жовтня за участі членів кафедри, ректора Анатолія Цьося, проректорів Юрія Громика та Наталії Благовірної, випускників нашого університету, а нині відомих науковців та вчителів, зокрема кандидата філологічних наук, доцента Ірини Гнатюк, заслуженої вчительки України Лесі Ковальчук та ін. Друга не менш вагома подія – видання колективної монографії «Лінгвістична історіографія кафедри української мови (до 50-ліття від часу заснування)» (Луцьк, 2020, 320 с.). Праця, яку впорядкували професори Т. Є. Масицька, Н. М. Костусяк, О. Г. Межов, І. А. Мельник, містить студії про становлення й розвиток кафедри від часу заснування й до сьогодні, основні віхи освітньої та наукової діяльності викладацького колективу, його вагомі здобутки.
У «Передмові» зазначено, що кафедра української мови спочатку функціювала як складник єдиного підрозділу – кафедри української мови та літератури, а згодом, із 1970 року й до сьогодні, вона є окремішньою вагомою вишівською ланкою. «Її славний 50-річний ювілей став можливий завдяки наполегливій праці тих викладачів, що забезпечили становлення, наукове та професійне зростання кафедри і, безперечно, тих, хто сьогодні творчо розширює та поглиблює її лінгвістичні традиції, поповнює й утверджує наукові здобутки», – пише завідувач кафедри української мови, професор М. В. Мірченко.
Монографію структурує чотири розділи. Перший «Лінгвоперсоналії кафедри української мови: витоки» присвячено викладачам, які вже відійшли в засвіти, проте залишили по собі вагомі набутки. Із педагогічною та науковою діяльністю В. Ф. Покальчука, що тривала понад тридцять років на історико-філологічному факультеті, знайомить М. В. Мірченко. Про освітленого й освяченого словом викладача, людину високого інтелектуального, наукового й фахового рівнів – В. Г. Луцевича, а також принципового й відданого науці та викладацькій праці доцента В. І. Голоюха згадує Л. П. Павленко. Щемно про рідну людину – свого батька В. І. Голоюха пише його дочка, нині доцент кафедри історії та культури української мови Л. В. Голоюх. Вагомі віхи життя та наукові здобутки доцента Л. П. Рожило віддзеркалені в статті Л. М. Деркач і Р. С. Зінчук. Лінгвоцентризм у житті доцента Г. М. Ращинської відзначає Н. М. Костусяк. О. М. Гандзюк знайомить із науково-викладацькою працею доцента Т. С. Баран. Світлими спогадами про мудру наставницю, а згодом колегу Г. І. Самохвал ділиться І. А. Мельник.
Другий розділ «Подвижники кафедри української мови» присвячено цьогорічному ювілярові, професорові М. В. Мірченкові, а також доцентові Л. П. Павленко та професорові Г. О. Козачук.
У третьому розділі «Засновник Луцької граматичної школи» ідеться про наукову діяльність доктора філологічних наук, професора, члена-кореспондента НАН України І. Р. Вихованця, який у 1987–1991 роках очолював кафедру української мови (автор статті – О. Г. Межов). Спогади та слова вдячності відомому науковцеві висловили професори К. Г. Городенська та А. П. Загнітко. Функційно-категорійний алгоритм досліджень Луцької граматичної школи, очільником якої є І. Р. Вихованець, окреслила Н. М. Костусяк.
Завершує монографію четвертий розділ «Сучасний освітньо-науковий вимір кафедри української мови», де вияскравлено професійно-наукові орієнтири докторів філологічних наук, професорів Н. О. Данилюк, М. В. Жуйкової, Н. М. Костусяк, О. Г. Межова, І. А. Мельник, Т. Є. Масицької, кандидатів філологічних наук, доцентів О. М. Гандзюк, Л. М. Деркач, Р. С. Зінчук.
Монографія «Лінгвістична історіографія кафедри української мови (до 50-ліття від часу заснування)» узагальнює здобутки викладачів різних років, які становлять симбіоз надбань минулого та мовознавчого досвіду сьогодення.
Наталія КОСТУСЯК,
доктор філологічних наук,
професор кафедри української мови
