Поїздка полоністів до Ченстохови для навчання за програмою подвійного диплома готувалася довго і була запланована на 28 лютого. Чи міг хто передбачити, що наші студенти опиняться на українсько-польському кордоні поряд із десятками тисяч українських біженців і що Республіка Польща стане для них не просто місцем навчання, але і простором безпеки, якої зараз більшою чи меншою мірою позбавлені ті, хто перебуває в Україні?
Короткий відгук-враження від магістрантки-полоністки Анни Зотової, яка разом із іншими 17-ма студентками факультету філології та журналістики навчається зараз за програмою подвійного диплома у Гуманітарно-природничому університеті Яна Длугоша.
«Писати про навчання за межами дому, де точиться війна, таки складно. Але зовсім не складно говорити про те, з якими неймовірними людьми зустрічаємося тут, у Польщі. Ми зараз у Ченстохові, і другим нашим навчальним закладом нині є Гуманітарно-природничий університет Яна Длугоша. Звичайно, ще до війни ми налаштовувалися на навчання тут як на досвід, який вимагатиме величезних внутрішніх ресурсів, перекладали документи, отримували візу, ділилися думками щодо поїздки. Зараз же ми відчуваємо любов і турботу у кожній деталі, у кожному слові підтримки та в кожній дії.
Отже, нас тут 18 дівчат – бакалаври та магістри. Перших таки значно більше. І ми без наших хлопців – Дениса та Ярослава, які мали бути в Ченстохові, але не поїхали. Зрозуміло чому. За ними сумуємо не лише ми, за ними сумують й усі наші польські одногрупники та навіть викладачі. Хтось уже зв’язався з ними онлайн, хтось уже обговорює з ними тему магістерської роботи.
Ми – на польській філології, але маємо різні спеціалізації: частина навчається за напрямом «Film i realizacja obrazu filmowego» («Кіно та кіновиробництво»), частина – на спеціалізації «Dziennikarstwo» («Журналістика»).
Як відбуваються наші заняття? Як постійна мегаемпатична співпраця студента та викладача. Звичайно, 80 % поки що займають розмови про війну, Україну, традиції, новинні стрічки, фейки, пропаганду. Інші 20 % – це заглиблення в мову, контексти літератури, культури, кіно, мистецтва, релігії (цього не оминути: ми таки в Польщі).
Які наші предмети? Наприклад, бакалаври зараз мають чудову можливість поглиблено вивчати польську літературу в новому форматі. Виокремлюють також риторику, адже завдяки цьому предмету є змога навчитися гарно, лаконічно та правильно висловлюватися про те, що дійсно важливе для сприйняття слухачами і загалом для комунікації між людьми.
Магістри обирають тему для досліджень польською мовою – і це направду складний вибір, оскільки актуальність й акценти змістилися. Водночас предмети стосуються медіа, літературної критики та способів трактування і використання інформації.
До речі, про мову. Польських викладачів і колег-студентів втішає наше знання мови та відсутність страху комунікувати. Університет має численні досвіди обмінів, подвійного диплома, тому їм таки є з чим порівнювати. Нам же такі слова, між іншим, додають оптимізму та впевненості у своїх знаннях, здобутих у Лесиному університеті.
Кілька слів про місто. У польській мові відповідником ‚затишне‘ є слово ‚przytulne’. Так от, дійсно, Ченстохова наче ніжно притуляє до себе, дає насолодитися сонячним промінням, прямими, не складними для дослідження вулицями, відкритими обличчями мешканців і красивими гострими шпилями численних костелів. Усе це змушує прокидатися щодня з приємністю й вдячністю у серці.
Ще кілька слів про вдячність. Із перших слів пані професора Віолетти Ярос ми зрозуміли: ми у безпеці, про нас турбуються. А постійний зв’язок із куратором програми Юлією Святославівною Васейко додає певності: у нас вірять і хочуть дати найкращий можливий досвід і безпеку.
Ми знаємо і відчуваємо: це історія про дружбу – від зародження ідеї обміну до того, як ми тут почуваємося.
І ні, ми не втікаємо. Перекладаємо списки, ліки, інформацію для біженців, воюємо на інформаційному фронті, відбиваємо сентименти до російського в іноземців, шукаємо турнікети та дрони з тепловізорами на польських сайтах і розповідаємо про нас, наше сакральне.
Щоразу, коли хтось сумнівається, чи варто говорити з нами про війну, ми відповідаємо – варто! Варто усвідомлювати, у якій реальності ми перебуваємо і що можемо зробити для України вже зараз.
Слава Україні!»
Факультет філології та журналістики
