Новий сезон творчих зустрічей на факультеті філології та журналістики розпочався презентацією прозової книжки письменниці Олени Лотоцької. Відкрив захід проректор з навчальної роботи та рекрутації Волинського національного університету імені Лесі Українки, професор Юрій Громик. Недаремно саме він представив особливу гостю студентам і професорсько-викладацькому складу, оскільки був одним із перших вдумливих читачів книжки, аналізував особливості мовного стилю пані Олени і став автором післямови до книжки «Ангели в намистах».
Олена Лотоцька родом із поліської Дубровиччини. Згодом доля закинула її в Крим, де в Євпаторії прожила десять років, як сама відзначила – щасливого життя. Однак після анексії українського Криму російським окупантом пані Олена не змогла більше там залишатися і виїхала до Львова. Після повномасштабного вторгнення агресора в Україну вступила до армії і нині служить сержантом Збройних сил України. Хоч захист Батьківщини і не сприяє творчості, проте жінка не змогла не писати і пробує себе активно реалізувати в художній прозі. Спектр творчих експериментів у малих жанрах доволі широкий: оповідання, новели, ескізи, замальовки, образки… Презентована у студентській аудиторії книжка – вже другий успіх авторки. До цього світ побачила збірка «Нині зозуля кувала».
Олена Лотоцька щиро поділилася з волинськими студентами та викладачами своїми переживаннями і творчими амбіціями. Коли б не розгорнута окупантом війна проти України, вона, можливо, ніколи і не написала б своїх текстів. Молода авторка переконана, що одна з причин сьогоднішньої нашої біди – занадто слабка позиція у відстоюванні свого «я», власної ідентичності, своєї унікальності. Де українці не зуміли відстояти себе і де були в меншості – маємо окупацію. Для Олени Лотоцької такою унікальністю стали зворушливі тексти про її земляків-поліщуків, про їхні мрії та переживання, про звичайних українців, згорьованих війною, про волинян, що не втрачають оптимізму...
Унікальність творів письменниці – те, що багато з них написані середньо-поліською говіркою, яку вона винесла з рідної сільської оселі бабусі. Це вона привила любов до творчості, бо все життя віддала важкій, проте унікальній роботі – серпанковому ткацтву, вишиванню, розробці сільських узорів. Якби встелити бабусиними рушниками дорогу, то мабуть, вистачило б покрити шлях від Дубровиці аж до Рівного.
Філологи Волинського національного університету імені Лесі Українки ставили багато цікавих запитань письменниці. На згадку про зустріч у Луцьку Олена Лотоцька отримала «гімн Поліссю» – дві книжки-білінгви Лесі Українки «Лісова пісня». Видання були підготовлені в Університеті провідними лесезнавцями – викладачами ЗВО. Це тексти з перекладами найвідомішої драми-феєрії нашої землячки на кримсько-татарську й англійську мови.
Віктор ЯРУЧИК,
завідувач кафедри української літератури
