У природному колообігу кожне явище має шлях, позначений метаморфозами, але традиційно до вподоби кульмінація розвитку – доба цвітіння, збір врожаю. Соціум – не виняток, а радше – яскраве підтвердження такої закономірності: всім імпонує історія успіху, ми віншуємо переможця, складаємо гімни й панегірики герою.
Лаври й престижні премії – у мріях молодих максималістів. І це прекрасно!..
Але шлях починається з перших спроб, з учнівського періоду, так би мовити. І в науці, безсумнівно, теж. Індивідуальна робота зі студентом – один із таких етапів. До речі, навіть грамотно виконати реферат – це проблема, бо, як правило, знайшовши публікацію з такою самою чи подібною темою, часом вважають, що робота виконана. Сучасне молоде покоління переважно не страждає заниженою самооцінкою, що з погляду практичної психології, звичайно, добре. Але ця особливість ускладнює завдання викладача пояснити, що «всі слова були уже чиїмись», переконати, що глобальні завдання – попереду, що, перш ніж постануть синтетичні розвідки, треба написати не один десяток аналітичних студій і навіть тез інформативного плану.
Співпраця зі студентами, презентована опублікованими тезами, статтями, ясна річ, має чимало підводних рифів і каміння. Хтось скаже: для звіту рядочок чи, мовляв, сам написав, але в рейтингу кафедра і факультет матимуть хороші показники. Але є буденна практика: коли скеровуєш до самостійних відкриттів, спонукаєш звернутися до відомого, але призабутого, підстраховуєш від фактичних помилок, допомагаєш опанувати ази технічної грамотності, – кожен викладач має свої ключі для такої роботи.
Тим паче філологам і журналістам треба «виписатися», пробувати себе в різних жанрах. А робота зі словом, зокрема пошук синонімії задля уникнення повторів, виправлення граматичних, стилістичних, пунктуаційних помилок і т. ін., – все це сприяє виробленню важливих навичок створення письмового тексту, розвиває критичне мислення.
У результаті – набагато більше затратиш часу, аніж на свій текст (а молодість ще не знає його цінності, хоча й вивчила афоризми Г. Сковороди!). Зрозуміло, що набагато легше в такій ситуації сказати, що не складається співпраця, тим більше, що, як знаємо, завжди знайдеться, чим дорікнути. Та так, у невмілого руки не болять…
Принагідно дозволю собі зауважити, що формат монографії чи навіть навчального посібника для студента привабливий лише окремими розділами. Як, до речі, популярними є сьогодні малі жанри і в художній літературі, і в науково-популярному стилі, і в журналістських текстах, де превалює лаконічна побудова речень. І не всі вони є згустком східної мудрості. Споживач чи то лінується, чи то так цінує свій час, на який полюють численні зваби…
У часи соціальних випробувань ще більше розумієш, що твої знання мусять проростати в тісній співпраці зі студентами, а індивідуальна наукова робота – одна із ланок такого процесу.
На факультеті філології та журналістики студенти мають гарну можливість реалізувати свої наукові спроби на сторінках молодіжного наукового вісника «Scripta manent», який видається з 2014 р. стараннями доцента Лілії Лавринович. 12–13 травня 2020 р. у Східноєвропейському національному університеті ім. Лесі Українки запланована вже XІV Міжнародна науково-практична конференція студентів і аспірантів «Молода наука Волині: пріоритети та перспективи досліджень». Намагаюся скеровувати студентів до участі в конференціях, які організовує Волинський краєзнавчий музей; треба наголосити, що керівництво установи забезпечує безкоштовну публікацію матеріалів. Наприклад, стали учасниками Міжнародної наукової конференції «Народна творчість українців у просторі та часі» (Луцьк, 2018), Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 27-й річниці незалежності України, 100-й річниці Української революції та 500-й річниці надання Ковелю Магдебурзького права (Ковель, 2018) та Всеукраїнської науково-практичної конференції з нагоди 170-річчя від дня народження Олени Пчілки та 70-річчя з часу створення Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки (м. Луцьк; с. Колодяжне, 2019) студенти Валерія Ляшишина, Оксана Курило, Марія Степанюк; публікації в таких виданнях додають молодим авторам амбіцій. Отже, навіть у межах Луцька можна успішно зреалізуватися в індивідуальній науковій роботі зі студентами. А численні пропозиції участі в інтернет-конференціях помножують такі можливості.
Стає нормальною практикою те, що рівень магістерської підтверджують публікаціями. І якщо йдеш від курсової до магістерської, то й шлях цей засвідчений поступовими кроками – участю в конференціях, публікаціями. Пригадаю ретельність і прагнення росту таких студентів, як Зоя Чирук, Ольга Палюх, Валентина Затинна, Катерина Клепець, Валерія Ляшишина, Вікторія Табачук, Юлія Москвич, Мирослава Парій та ін.
На другому курсі (а дисципліну «Історія української літератури першої половини ХІХ ст.» я викладаю в третьому семестрі) спонукати студентів до наукової роботи, звичайно, теж треба. Але цей етап ще проблемніший, бо переважно вчорашні учні не мають досвіду створення наукового тексту; приємним винятком є ті студенти, які під час навчання в закладах середньої освіти пробували писати наукові робити в МАН (хоча й ця ділянка роботи є вельми складною, – кажу, маючи досвід такої співпраці). Минулого навчального року опублікували тези Ольга Гаврилюк («Типологія міграційного сюжету про мертвого нареченого в українській літературі першої половини ХІХ століття»), Надія Костючок («Метафора в соціально-побутових баладах М. Костомарова (на матеріалі збірки “Українські балади”)»), Анастасія Семенишина («Мотив злочину і кари в баладах Л. Боровиковського»), Оксана Яремчук («Ідейно-художня функція порівняння в поетичній творчості Л. Боровиковського»). Така співпраця корисна і для викладача, бо дає можливість зрозуміти, які акценти треба ще виставити у викладанні курсу.
Маю сподівання, що і студенти зрозуміють: кожен крок потребує праці й розвитку критичного мислення. Per aspera ad astra!
Ольга Яблонська,
доцент кафедри української літератури
