23 червня керівний політичний орган Європейського Союзу – Європейська рада одноголосним рішенням 27 лідерів держав-членів надала Україні статус кандидата на вступ до ЄС. Що це означає для українців загалом і представників академічного середовища зокрема? Які можливості з’являються? Поміркуємо про це у дописі.
Для початку варто зауважити, що ЄС надає активну підтримку реформуванню різних секторів суспільного життя в Україні з перших років її незалежності. Із 2014 року і до сьогодні допомога ЄС й можливості наших громадян та організацій зросли дуже суттєво. Головними імперативами цього стали, звісно, євроінтеграційний Майдан і Революція Гідності, підтримка ЄС України з перших днів відкритої військової агресії росії та надання нашій державі статусу кандидата на членство в ЄС. Простежуємо динаміку цієї підтримки на фоні трьох зазначених подій.
До 2014 року Україна одержувала від ЄС сотні мільйонів євро щорічно в межах надання ним фінансової та технічної допомоги, передбаченої Угодою про партнерство і співробітництво (УПС). Головною програмою такої підтримки був Європейський інструмент сусідства і партнерства. Також Україна мала частковий доступ до окремих програм ЄС із зовнішньополітичним складником (Еразмус+, INTERREG й ін.). Значний внесок країни-члени ЄС робили у Чорнобильський фонд «Укриття».
Підписання у 2014 році Угоди про асоціацію Україна–ЄС інституціювало та розширило допомогу з боку ЄС в межах програм прикордонного та регіонального співробітництва, «Twinning» (співпраця органів державного управління), «TAIEX» (технічна допомога й обмін інформацією – семінари, експертні місії, навчальні візити), секторальної бюджетної підтримки у сферах енергетики та державного управління тощо.
Загалом із 2014 року Євросоюз і засновані ним фінансові інститути (Європейський інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції та розвитку) виділили понад 17 млрд євро грантів й кредитів на допомогу Україні в стабілізації економіки, проведенні комплексних реформ, покращенні життя своїх громадян, а також для пом’якшення наслідків конфлікту в східних регіонах країни.
Головним джерелом фінансування співпраці став Європейський інструмент сусідства (упродовж 2014–2020 років) і Європейський інструмент сусідства, розвитку та міжнародного співробітництва (з 2021 року), зокрема їх складник «Східне партнерство». Однак кількість інших програм, у яких наша держава може брати участь, значно зросла. Із 2015 року вона отримала рівнозначний до держав-членів ЄС доступ до програми досліджень й інновацій «Горизонт Європа», навчально-дослідницької програми Євратому, Інструменту співробітництва з ядерної безпеки (INSC II), програми «Креативна Європа» (сфера культури та збереження спадщини), програми «Еразмус+» (співпраця у сфері освіти, навчання, молоді та спорту). Україна – найбільший бенефіціар серед країн «Східного партнерства».
2014 року рішенням президента Європейської комісії створено Групу підтримки України (SGUA), яка разом із Представництвом ЄС в Україні координує двостороннє співробітництво і допомагає зробити підтримку ЄС ефективнішою і наближеною до реальних потреб.
ЄС надає суттєву макрофінансову підтримку Україні на доповнення її співпраці з Міжнародним валютним фондом. У межах відповідної програми ЄС до сьогодні нашій державі було надано 5,61 млрд євро макрофінансової допомоги.
Свій внесок у розвиток двостороннього співробітництва роблять і Європейський інвестиційний банк, і Європейський банк реконструкції та розвитку.
ЄС значно збільшив обсяги і змінив цільові орієнтири підтримки України після розв’язання росією війни. Десятки проєктів ЄС в Україні в умовах гуманітарної кризи та масового переміщення населення були перепрофільовані. У межах екстреного пакета для України, оголошеного 24 січня 2022 року, 17 березня Єврокомісія затвердила грантову програму «Контракт розбудови стану та стійкості» (англ. – Stateand Resilience Building Contract) у розмірі 120 млн євро. Вона спрямована на посилення готовності й управління цивільними кризами і на центральному, і на місцевому рівнях в Україні, зокрема відновлення критичної інфраструктури, включаючи транспортну мережу, інформаційно-комунікаційні системи.
Програма екстреної підтримки (англ. – Emergency support programme) в розмірі 330 млн євро спрямована на допомогу внутрішньо переміщеним особам і приймаючим громадам. Значна увага також приділяється відновленню критичної інфраструктури, підтримці цифрової, медійної та кібербезпеки.
348 млн євро виділено на програми гуманітарної допомоги для підтримки цивільних осіб, які постраждали внаслідок війни в Україні.
Однак найпотужнішою на сьогодні фінансовою відповіддю ЄС на російську агресію проти нашої держави є Європейський механізм миру – позабюджетний фонд, що формується коштом внесків усіх держав-членів ЄС, окрім Данії, та нараховується пропорційно розміру їх ВНД. Із початку війни Європейська рада ухвалила кілька послідовних рішень про виділення з цього фонду 2 млрд євро на забезпечення української армії обладнанням і засобами, що допоможуть у боротьбі за збереження територіальної цілісності й суверенітету нашої держави та захисті її цивільного населення. Левова частка цих коштів спрямовується на закупівлю летального озброєння (що безпрецедентно в практиці ЄС), решта – на засоби захисту та пальне.
Статус кандидата значно розширює можливості для участі України у програмах і фондах ЄС. Загальноприйнятим на сьогодні бюджетно-фінансовим інструментом ЄС з підтримки держав зі статусом кандидата чи потенційного кандидата є Інструмент передвступної підтримки (IPA). Ця програма сприяє політичним, інституційним, соціальним й економічним реформам, сталому соціально-економічному розвитку та наближає суспільство до цінностей і стандартів ЄС. Ключові напрями підтримки – верховенство права, основні права та демократія, належне врядування, узгодження із законодавством ЄС, добросусідські відносини та стратегічні комунікації, зелений порядок денний і сталий розвиток, конкурентоспроможність й інклюзивне зростання, територіальне та транскордонне співробітництво.
IPA фінансує різні типи проєктів, зокрема грантові, інвестиції в інфраструктуру, технічну допомогу. Кінцеві бенефіціари – особи-резиденти країн-кандидатів, представлені неурядовими організаціями та медіа, малими й середніми підприємствами, вразливими групами, вченими, митцями, фермерами, студентами тощо.
Однак участь в IPA зовсім не означає втрату можливості продовжувати брати участь у раніше доступних програмах ЄС і надання країні доступу до інших програм ЄС. Перелік доступних країні-кандидатові програм, агентств і комітетів встановлює Європейська комісія та/або Рада ЄС окремо для кожної конкретної країни чи груп країн. Надання такого доступу розглядається як допомога країнам-кандидатам у відпрацюванні механізмів участі у політиках й інструментах ЄС до набуття країною повноправного членства в Союзі.
Бюджет програми IPA на 2021–2027 роки затверджений на рівні 14.16 млрд євро (поточні ціни). Однак немає жодних сумнівів, що він буде суттєво переглянутий у сторону збільшення після надання Україні та Молдові статусу країн-кандидатів.
У межах IPA реалізується окремий напрям – IPARD, яким забезпечується підтримка розвитку аграрного сектора та сільських територій країн-кандидатів. Участь у цій підпрограмі приваблива для України з огляду на можливості залучення додаткових ресурсів на розвиток сільських і селищних територіальних громад, багато з яких різко відчувають дефіцит таких ресурсів.
Зі статусом кандидата Україна отримує доступ до Фонду солідарності ЄС, створеного 2002 року для оперативного реагування на масштабні природні катастрофи й інші надзвичайні ситуації на території країн-членів і країн-кандидатів. Ресурси цього фонду могли б суттєво доповнити інструменти підтримки Євросоюзом повоєнного відновлення нашої держави.
Проєкти з розбудови транспортної, енергетичної й інформаційно-комунікаційної інфраструктури можуть отримувати фінансування в межах програми «Механізм об’єднання Європи» (англ. – Connecting Europe Facility).
Також для окремих країн-кандидатів чи груп країн-кандидатів можуть створюватися спеціальні інструменти підтримки на шляху до вступу. Як це було з центрально- та східноєвропейськими країнами, що приєдналися до ЄС у 2004 та 2007 роках. Для них застосовувалися такі інструменти підтримки, як-от: ISPA (регіональна політика), SAPARD (адаптація аграрного сектора), PHARE (інституційно-правовий сектор). Для підтримки країн Балканського регіону впродовж 2000–2006 років діяла програма CARDS. Немає сумнівів, що у недалекому майбутньому для України буде створено окремий інструмент повоєнного відновлення та передвступної підтримки.
Загалом потенційна доступність для України програм ЄС до і після надання їй статусу кандидата зростає в рази. Частка доступних Україні бюджетних програм ЄС до одержання статусу кандидата становила менше ніж 10 %. Із другої половини 2022 року потенційно доступними (після відповідних рішень Європейської комісії та/чи Ради ЄС) можуть стати близько 30 % бюджетних програм ЄС.
Найбільше значення для підтримки розвитку та розбудови академічного середовища в Україні мають програми ЄС в сфері науки, освіти й інновацій, зокрема «Еразмус+», «Горизонт Європа», дослідницькі програми Євратому. Ці програми залишаються відкритими для викладачів й учених із України. Фінансування з бюджету ЄС повномасштабних проєктів зі створення дослідницьких лабораторій, розбудови освітньо-наукової інфраструктури в Україні стане реальністю з набуттям нашою державою повноправного членства у Союзі й одержання нею доступу до європейських структурно-інвестиційних фондів: Європейського фонду регіонального розвитку, Європейського соціального фонду, Фонду згуртування, Європейського сільськогосподарського фонду розвитку сільських територій, Європейського фонду морських справ і рибальства.
Однак навчально-науковий складник (як, до речі, й екологічний) присутній фактично в усіх програмах ЄС. А це означає, що проєктна ніша, яку можуть зайняти наші вчені з отриманням усе ширшого доступу до програм ЄС, надзвичайно широка та необмежена. Наукове обґрунтування, консультування, експертиза, підвищення кваліфікації та викладання, створення науково-популярних публікацій, звітів, брошур – невід’ємні складники фактично усіх проєктів, які фінансує ЄС. А це саме те, що ми, представники академічного середовища, уміємо, можемо і хочемо продукувати! Головне – шукати та відслідковувати такі можливості!
Запрошуємо вивчати Європейський Союз і відносини Україна–ЄС на освітніх програмах факультету міжнародних відносин!
Усе буде Україна!
Андрій Бояр,
доктор економічних наук, професор,
завідувач кафедри міжнародних економічних відносин
та управління проєктами
