Із книги «Homo-brehun»
(писані за тижні чи місяці до вторгнення
російської армії в Україну)
Ще давні китайці відкрили цю мудрість: «Війна – мистецтво брехні». Пані Брехня, що там казати, роль таємної радниці полководців і воєначальників полюбляє. Але значно більше любить вона роль сірої кардиналки при можновладцях із мізерних, а то й психічно хворих людців. Що ж до війни, то тут історія складніша.
Людина від природи істота агресивна і живуча. На диких стадіях життя людство воює за території, з яких має пожиток. Звісно, у війні, як і будь-якій справі, людина свої хитрощі застосовує. Але ці хитрощі ще не варті гучної назви брехні.
Щонайменше окультурення людини поширюється також на її способи ведення війни з собі подібними. Вже у найдавніші часи зародились правила, які можна назвати чесними, тобто анти-брехливими. Скажімо, оголошення війни. Чесний воїн, який має силу і впевнений у своїх правах, попереджає супротивника: «Так і так, іду на Ви!», тобто буду з вами воювати, готуйтесь!
До речі, мимоволі зауважу криву усмішку Історії: росіяни, які вважають, що походять з Київської Русі, знать не знають цього старовинного гасла. У них в ходу протилежне: «Іх там нєт!» – кажуть про власне військо на чужій території.
За тисячоліття неперервних воєн людина потроху щось усвідомлювала, накопичуючи досвід. Скажімо, ще з біблійних часів було відомо, що брутальна агресія і велика фізична сила не гарантує перемоги над фізично слабким: історія Давида і Голіафа. І хитрість та підступність не завжди ефективна зброя. А от захист добра, справедливості, ідеалів варті полків і часто дають змогу перемогти значно сильнішого супротивника. Не так сила фізична, люттю підтримана, як сила духу, волі, віри веде до перемоги у нерівній битві.
Усе Середньовіччя, тисячолітня епоха, витесувало достойний образ воїна, складало кодекс честі, знаний досі як лицарство. Лицар не воює потайки, підступно, не братається з брехнею, не воює зі слабкими, з жінками й дітьми. Такими воїнами були козаки часів гетьманату, такі воїни з’являлись щоразу, коли свою українську землю треба було боронити. Наче із землі родились.
Лицарство потроху впливало на характер воєн, які велись на теренах Європи. Дійшло у ХІХ столітті й до різноманітних конвенцій, угод, правил ведення війни, які суттєво цивілізували її. Були надані права військовополоненим, медикам, насамперед сестрам милосердя, чимало іншого.
Ознаки цивілізованості ще має Перша світова війна, особливо на тлі Другої. Але руйнація тисячолітніх намагань цивілізувати війну була започаткована таки під час Першої світової. Поворотним моментом в історії воєн я вважаю застосування хімічної зброї, тобто відкриття зброї масового знищення. Ледве відкрили можливість легко і безчесно, без ризику і власних втрат, нищити супротивника, як прогрес побіг семимильними кроками: лише за кілька десятиліть добіг до атомної зброї. Її випробування, з одного боку, трохи протверезило людство: безкарно нищити ніяк не вийде, але воно ж дозволило остаточно забути про цивілізовану війну. Почалась так звана холодна війна, поступово стала гібридною. І от тоді настало повне царство Брехні. Не мистецтво Брехні, ні. Мистецтво, якщо воно, звісно, мистецтво (бо цим словом ду-уже зловживають) – це завжди щось найкраще зі спроможностей людини, хоч трохи чесне і благородне. А гібридна війна, та, яку кілька десятиліть веде Росія проти всього світу, – це насамперед цинічне скасування будь-яких правил честі й совісті. Тому не мистецтво, ні. Царство Брехні.
Марія МОКЛИЦЯ,
доктор філологічних наук,
професор кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури
