З глибоким сумом і щемом у серці повідомляємо про відхід у вічність Олександра Олександровича Бєлякова — доцента кафедри англійської філології ВНУ імені Лесі Українки; людини, чия присутність була світлом для багатьох поколінь студентів і колег.
Його життєвий шлях розпочався зі щирого покликання — бути вчителем. Перші кроки він зробив у Нововолинську, де навчав школярів англійської мови, відкриваючи перед ними світ іншої культури, іншого слова, іншого мислення. І вже тоді було зрозуміло: це не просто професія — це його місія.
З 1981 року його доля була нерозривно пов’язана з кафедрою англійської філології, де він став не лише викладачем, а справжнім наставником, інтелектуальним орієнтиром і духовною опорою для своїх студентів. Його тонкий розум, глибина думки й надзвичайна ерудиція вражали й надихали. Він умів бачити більше, ніж текст — він відкривав сенси, навчав відчувати літературу, жити нею.
Як науковець і перекладач, Олександр Олександрович був вимогливим до слова, точним і водночас надзвичайно чутливим до його краси. Його праця була прикладом справжнього служіння науці та культурі.
Та, мабуть, особливе місце в його житті займав драматичний гурток, незмінним режисером якого він був багато років. Саме там розкривалася ще одна грань його таланту — здатність творити, запалювати, об’єднувати. Він не просто ставив вистави — він створював простір, у якому народжувалася магія, дружба і любов до мистецтва.
Його любили. Щиро і глибоко. Любили колеги — за мудрість, делікатність і людяність. Любили студенти — за підтримку, натхнення і віру в кожного.
Світ став тихішим без його голосу. Але пам’ять про нього — світла, жива і вдячна — назавжди залишиться в серцях усіх, хто мав щастя його знати.
Світла пам’ять.
